Оеср це – Організація економічного співробітництва та розвитку — Вікіпедія

Організація економічного співробітництва та розвитку — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), (англ. Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD)) — міжнародна організація, що об’єднує 34 країни світу, більшість з яких є країнами з високим доходом громадян та високим ІРЛП і розглядаються як розвинені. Договір про ОЕСР був підписаний 14 грудня 1960 в Парижі, але вступив у дію 30 вересня 1961 на базі Європейської організації економічного співробітництва з метою координації економічної політики країн-членів ОЕСР і погодженням програми допомоги країнам, що розвиваються.

Організація об’єднує 35 найбільш економічно розвинених країн світу — більшість держав Європейського Союзу, США, Австралія, Швейцарія, Норвегія, Південна Корея, Японія та інші. Штаб-квартира розміщена у Парижі (Франція)

ОЕСР також активно співпрацює з державами світу, які не є членами організації (зокрема з Україною), у рамках спеціалізованих програм, міжнародних заходів тощо.

Офіційними мовами ОЕСР є англійська і французька.

Поточним генеральним секретарем ОЕСР є Хосе Анхель Гурріа Тревіньо (з 2006 року).

uk.wikipedia.org

Організація економічного співробітництва та розвитку

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), (англ. Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD)) — міжнародна організація, що об’єднує 34 країни світу, більшість з яких є країнами з високим доходом громадян та високим ІРЛП і розглядаються як розвинені. Договір про ОЕСР був підписаний 14 грудня 1960 в Парижі, але вступив у дію 30 вересня 1961 на базі Європейської організації економічного співробітництва з метою координації економічної політики країн-членів ОЕСР і погодженням програми допомоги країнам, що розвиваються.

Організація об’єднує 35 найбільш економічно розвинених країн світу — більшість держав Європейського Союзу, США, Австралія, Швейцарія, Норвегія, Південна Корея, Японія та інші. Штаб-квартира розміщена у Парижі (Франція)

ОЕСР також активно співпрацює з державами світу, які не є членами організації (зокрема з Україною), у рамках спеціалізованих програм, міжнародних заходів тощо.

Офіційними мовами ОЕСР є англійська і французька.

Поточним генеральним секретарем ОЕСР є Хосе Анхель Гурріа Тревіньо (з 2006 року).

Загальна характеристика

Установа виникла у 1948 як Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) під керівництвом французького економіста Роберта Марджоліна для допомоги у керівництві здійсненням Плану Маршалла для економічної реконструкції Європи після Другої Світової Війни. Пізніше список членів союзу розширився неєвропейськими країнами, а у 1961 році він був перетворений на Організацію економічного співробітництва та розвитку. Починаючи з моменту свого створення, ОЕСР ставить за мету посилювати економіку країн-членів, просувати ринкову економіку та представницьку демократію, розвивати вільні ринки, сприяти зростанню як розвинутих країн, так і тих, що розвиваються.

ОЕСР сьогодні об’єднує 35 країн-членів і надає урядам цих країн рекомендації по вивченню, розробці та покращанню соціально-економічної політики. Вони включають в себе позитивний досвід, намагаються знайти шляхи вирішення спільних проблем, скоординувати внутрішню та міжнародну політику, які, особливо в час мондіалізації економіки, мають формувати все більше і більше однорідний ансамбль. Дискусії в рамках ОЕСР можуть розгортатися навколо чисто формальних рішень, наприклад, введення суперечливих юридичних норм, які заважають вільному переміщенню капіталів та послуг, виробленню заходів по боротьбі з корупцією або забороні державних субсидій у суднобудівництві. Але більш часто такі дискусії дозволяють урядам бути більш поінформованими з тим, щоб потім в національних рамках приймати рішення по всіх аспектах державної політики та краще відчувати їх вплив на міжнародну спільноту. Вони дають можливість пізнавати і діяти з урахуванням думок інших країн.

Країни-члени ОЕСР

Країни-члени ОЕСР:

   Країни-засновники організації (20)

   Інші країни-члени (14)

ОЕСР — це товариство «багатих» країн, які поділяють спільні ідеї. Його країни-члени виробляють 2/3 світових матеріальних цінностей та послуг. Головною вимогою до членства є дотримання принципів ринкової економіки та демократичного плюралізму.

Ядром цієї організації спочатку стали країни Європи та Північної Америки. Нині до ОЕСР входять 35 членів^[1]

Діяльність ОЕСР

На відміну від Світового Банку та Міжнародного валютного фонду, ОЕСР не надає фінансування. Організація є місцем вивчення та дискусій і здійснює пошуки та аналіз, які допомагають урядам визначити стратегію виходу на формальні угоди між країнами-членами і які будуть реалізовуватися національними інституціями чи в інших міжнародних домовленостях. Ця часто непомітна робота, на думку країн-членів ОЕСР, є основною і дуже ефективною, оскільки, починаючи зі збору та аналізу даних і до колективної дискусії щодо політики, яка проводиться. Взаємне вивчення урядами, багатостороннє спостереження та здійснення відповідного тиску (погоджуйтеся чи реформуйтеся) є найефективнішими засобами ОЕСР.

Визначаючи перешкоди на шляху ефективності, зростання та інновацій, ОЕСР часто спонукає уряди приймати складні політичні рішення з тим, щоб підвищити ефективність їх економік.

Дискусії, які іноді виникають в надрах самої ОЕСР, приводять до угод між урядами щодо застосування єдиних «правил гри» в питаннях міжнародного співробітництва. Ці дискусії можуть також виливатися або у формальні угоди, наприклад, щодо боротьби з корупцією, експортних кредитів, руху капіталів, прямих іноземних інвестицій, або у норми та моделі міжнародної фіскальної політики чи рекомендації та директиви щодо захисту навколишнього середовища.

Деякі комітети, робочі групи, програми, стандарти, форуми, центри, конвенції та ради

• Комітет з конкуренції ОЕСР
• Комітет з питань державного управління ОЕСР
• програма ОЕСР/SIGMA
• Інвестиційний комітет ОЕСР
• Стандарти ОЕСР щодо офіційного тестування тракторів сільськогосподарського та лісового призначення
• Комітет з політики територіального розвитку ОЕСР
• Глобальний форум з транспарентності та обміну податковою інформацією
• Комітет з питань туризму ОЕСР
• Комітет з питань сприяння розвитку ОЕСР
• Центр розвитку ОЕСР
• Конвенція ОЕСР про боротьбу проти підкупу іноземних публічних посадових осіб в міжнародних комерційних операціях
• Рада з питань суднобудування ОЕСР
• Робоча група з транспорту ОЕСР
• Комітет з питань фінансових ринків
• Комітет з питань фіскальних справ
• Комітет з питань освітньої політики
• Керуюча рада Міжнародного енергетичного агентства (МЕА)

ОЕСР і Україна

Україна розпочала співпрацю з ОЕСР у 1997 р. У 2003 р. Урядом України створена міжвідомча Координаційна рада у зв’язках з ОЕСР, яку очолював Віце-прем’єр-міністр України Сергій Тігіпко. На даний момент Координаційну раду очолює Міністр економічного розвитку і торгівлі^[3].

Мінекономрозвитку України співпрацює з ОЕСР у рамках виконання Євразійської програми конкурентоспроможності (проект ОЕСР «Стратегія секторної конкурентоспроможності для України»).

У лютому 2013 Кабінет Міністрів України затвердив план дій щодо поглиблення співробітництва між Україною та Організацією економічного співробітництва та розвитку на 2013—2016 роки.^[4]

13 березня 2014 ОЕСР призупинила процес вступу Російської Федерації через її політику стосовно України. Також країни-члени ОЕСР вирішили поглибити співпрацю з Україною для подальшого зміцнення нинішньої співпраці, а також поділитися досвідом з новим керівництвом, щоб воно успішно вирішило посталі перед ним проблеми.

[5]

2 липня 2014 р. Кабінет Міністрів України уповноважив Міністра економічного розвитку та торгівлі підписати Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України і Організацією економічного співробітництва та розвитку щодо поглиблення співробітництва.^[6].

Примітки

Література

Посилання

www.gpedia.com

ОЭСР — это… Что такое ОЭСР?

Организация экономического сотрудничества и развития (ОЭСР) (Organization for Economic Co-operation and Development — OECD) — международная экономическая организация развитых стран, признающих принципы представительной демократии и свободной рыночной экономики.

Создана в 1948 под названием Организация европейского экономического сотрудничества (Organisation for European Economic Co-operation — OEEC) для координации проектов экономической реконструкции Европы в рамках плана Маршалла.

Штаб-квартира в Париже (Château de la Muette).

Генеральный секретарь (с 2006) — Хосе Анхель Гурриа Тревиньо (Мексика).

Руководящим органом ОЭСР является совет представителей стран — членов организации. Все решения в нём принимаются на основе консенсуса.

Члены ОЭСР

В 1960-е состав и географические рамки ОЭСР расширились, и сейчас в организацию входят 30 государств, в том числе большинство государств — членов ЕС. В работе организации также принимает участие на правах отдельного члена Европейская Комиссия (орган Евросоюза).

На долю ОЭСР приходится около 60 % мирового ВВП.

Государства, для которых не указана дата вступления в ОЭСР, стали её членами в 1961.

ОЭСР осуществляет обширную аналитическую работу, вырабатывает рекомендации для стран-членов и служит платформой для организации многосторонних переговоров по экономическим проблемам.

Значительная доля деятельности ОЭСР связана с противодействием отмыванию денег, уходу от налогов, коррупции и взяточничеству. При участии ОЭСР были выработаны некоторые механизмы, призванные положить конец практике создания рядом государств так называемых «налоговых оазисов».

Планы расширения организации

В 1996 г. заявку на приём в члены ОЭСР подали постсоветские страны: Россия, Эстония, Латвия и Литва. ОЭСР ответила на них отказом

В июле 2005 генеральный секретарь ОЭСР Дональд Джонсон в интервью газете Financial Times призвал принять в организацию КНР, поскольку, по его мнению, вступление в ОЭСР крупных развивающихся стран необходимо, если организация хочет оставаться эффективной структурой, влияющей на формирование глобальной экономики: «Китай — крупнейший производитель стали в мире и оказывает серьезное влияние на другие международные рынки сырья. Эта страна может стать крупнейшей экономикой в мире». Джонсон призвал исключить политические характеристики государств из рассмотрения при решении вопросов расширения ОЭСР: «Мы являемся экономической организацией, и мы должны иметь дело с экономическими вопросами. В прошлом у нас были диктатуры в ОЭСР — Португалия и Испания, нам приходилось иметь дело с военным режимом в Греции». Китай уже получил приглашение к участию в проводимом ОЭСР исследовании его экономики, что обычно является первым шагом к вступлению в организацию.

16 мая 2007 года по итогам двухдневного заседания ОЭСР в Париже для начала переговоров о членстве в Организации были приглашены: Россия, Эстония, Словения, Израиль и Чили. Для переговоров о возможном расширении ОЭСР были приглашены Бразилия, Китай, Индия, Индонезия и Южно-Африканская Республика.^[1]

Чёрные списки

Подобно ФАТФ, ОЭСР также ведёт свои списки стран, которые осуществляют недобросовестную налоговую конкуренцию. В список несотрудничающих налоговых гаваней 2007 года входили Андорра, Лихтенштейн и Монако.

2 апреля 2009 года на встречу Большой двадцатки (G20) ОЭСР подготовило Текущий доклад (См. текст на русском в переводе А.С. Захарова) о юрисдикциях наблюдаемых глобальным форумом ОЭСР по имплементированию налоговых стандартов, принятых на международном уровне.

Согласованные на международном уровне налоговые стандарты, разработанные ОЭСР в сотрудничестве со странами, не являющимися членами ОЭСР, которые были утверждены на Встрече министров финансов «Большой двадцатки» (G20) в Берлине в 2004 году, которые предусматривают обмен информацией по запросу по любым налоговым вопросам для администрирования и принуждения к соблюдению национального налогового законодательства вне зависимости от положений национального налогового законодательства о защите частной информации или банковской тайны для налоговых целей. Они также предусматривают расширенные механизмы для защиты конфиденциальности информации, которая вовлечена в процесс обмена.

В этом Докладе ОЭСР разделил все государства на три категории:

• Юрисдикции, которые в достаточной степени имплементировали налоговые стандарты, принятые на международном уровне:

Австралия, Аргентина, Барбадос, Великобритания, Венгрия, Виргинские острова США, Германия, Гернси (коронное владение Великобритании), Греция, Дания, Джерси (коронное владение Великобритании), Ирландия, Исландия, Испания, Италия, Канада, Кипр, Китай (не включая Гонконг и Макао), Корея, Маврикий, Мальта, Мексика, Нидерланды, Новая Зеландия, Норвегия, Объединенные Арабские Эмираты, Остров Мэн, Польша, Португалия, Российская Федерация, Сейшельские Острова, Словакия, Соединенные Штаты Америки, Турция, Финляндия, Французская Республика, Швеция, Япония.

• Юрисдикции, которые приняли на себя обязательства по принятию налоговых стандартов, принятых на международном уровне, но пока еще не в достаточной мере их имплементировавшие:

Налоговые гавани:

Ангилья (заморская территория Великобритании), Андорра, Антигуа и Барбуда, Аруба (территория в составе Нидерландов), Багамские Острова, Бахрейн, Белиз, Бермудские Острова (заморская территория Великобритании), Британские Виргинские Острова (заморская территория Великобритании), Вануату, Гибралтар (заморская территория Великобритании), Гренада, Доминика (Содружество Доминика), Каймановы Острова (заморская территория Великобритании), Острова Кука, Либерия, Лихтенштейн, Маршалловы острова (с 1986 года находятся в свободной ассоциации с США), Монако, Монтсеррат (заморская территория Великобритании), Науру, Нидерландские Антильские Острова (территория в составе Нидерландов), Ниуэ, Панама, Самоа, Сан-Марино, Сент-Винсент и Гренадины, Сент-Китс и Невис, Сент-Люсия, Туркс и Кайкос(заморская территория Великобритании).

Иные финансовые центры:

Австрия, Бельгия, Бруней, Гватемала, Люксембург, Сингапур, Чили, Швейцария.

• Юрисдикции, которые не приняли на себя обязательства по принятию налоговых стандартов, принятых на международном уровне:

Коста-Рика, Малайзия (Лабуан), Уругвай (ходит информация, что после определенных возражений 06.04.2009 ОЭСР исключил из списка), Филипины

Примечания

1. ↑ OECD invites five countries to membership talks, offers enhanced engagement to other big players

Ссылки

Организация экономического сотрудничества и развития (ОЭСР, OECD)

 

Wikimedia Foundation. 2010.

dic.academic.ru

Розділ іі. Міжнародні економічні організації

Міжнародні організації грають усе більш помітну роль у світовій економіці. По-перше, їхня діяльність дозволяє внести необхідний регулюючий початок і визначену стабільність у функціонування валютно-розрахункових відносин. По-друге, вони покликані служити форумом для налагодження валютно-розрахункових відносин між країнами, причому ця їхня функція незмінно підсилюється. По-третє, зростає значення міжнародних валютно-фінансових і кредитних організацій у сфері вивчення, аналізу й узагальнення інформації про тенденції розвитку і вироблення рекомендацій з найважливіших проблем світового господарства.

2.1. Організація економічного співробітництва та розвитку

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) була створена на базі Європейської організації економічного співробітництва, заснованої для управління допомогою з боку США та Канади в рамках Плану Маршала по реконструкції Європи після Другої Світової війни. Починаючи з 1961 року, моменту свого створення, ОЕСР ставить за мету посилювати економіку країн-членів, щоб зробити її більш ефективною, просувати ринкову економіку, розвивати вільні обміни, сприяти зростанню як індустріально розвинутим країнам, так і тим, що розвиваються.

ОЕСР сьогодні об’єднує 30 країн-членів і надає урядам цих країн рекомендації по вивченню, розробці та покращанню соціально-економічної політики. Вони включають в себе позитивний досвід, намагаються знайти шляхи вирішення спільних проблем, скоординувати внутрішню та міжнародну політику, які, особливо в час мондіалізації економіки, мають формувати все більше і більше однорідний ансамбль. Дискусії в рамках ОЕСР можуть розгортатися навколо чисто формальних рішень, наприклад, введення суперечливих юридичних норм, які заважають вільному переміщенню капіталів та послуг, виробленню заходів по боротьбі з корупцією або забороні державних субсидій у суднобудівництві. Але більш часто такі дискусії дозволяють урядам бути більш поінформованими з тим, щоб потім в національних рамках приймати рішення по всіх аспектах державної політики та краще відчувати їх вплив на міжнародну спільноту. Вони дають можливість пізнавати і діяти з урахуванням думок інших країн.

ОЕСР — це клуб країн, які поділяють спільні ідеї. Це — «клуб багатих», оскільки його країни-члени виробляють 2/3 світових матеріальних цінностей та послуг, але це не приватний клуб. Головна вимога, щоб стати його членом, — поділяти принципи ринкової економіки та демократичного плюралізму.

Ядром цієї організації спочатку стали країни Європи та Північної Америки. Нині до ОЕСР входять: Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Іспанія, Ісландія, Ірландія, Італія, Канада, Корея, Люксембург, Мексика, Німеччина, Норвегія, Нова Зеландія, Нідерланди, Польща, Португалія, Словаччина, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чеська Республіка, Швейцарія, Швеція та Японія.

ОЕСР встановила в рамках програм чисельні контакти з іншими країнами світу, зокрема, республіками колишнього СРСР.

Обмін думками між країнами-членами ОЕСР базується на інформації та аналізі, які надаються секретаріатом цієї організації, що розташований в Парижі. Його робота організується за напрямками, аналогічними напрямкам роботи міністерств в урядах та в тісному контакті консультаційного плану з офіційними чинниками країн, які потім використовують у своїй роботі результати проведених аналізів. Ці ж результати слугують також базою для прийняття рішень країнами-членами ОЕСР, які збираються на засідання спеціалізованих комітетів. Саме в рамках роботи комітетів відбувається обмін основною інформацією. Комітети об’єднують представників національних адміністрацій країн чи делегацій цих країн при ОЕСР.

Вищим органом ОЕСР є Рада. Вона має право приймати рішення. До неї входять по одному представнику від кожної країни-члена ОЕСР та представник Європейської Комісії. Рада регулярно збирає послів країн при ОЕСР, щоб дати Генеральні директиви організації щодо робіт, які мають бути виконані.

Рада збирає один раз на рік міністрів країн-членів ОЕСР, які обговорюють основні поточні проблеми, чутливі з точки зору громадської думки, та визначають пріоритети організації на наступний рік.

Спеціалізовані комітети збираються для формулювання ідей та проведення аналізу прогресу, досягнутого у певних галузях, таких як міжнародна торгівля, державне управління, допомога розвитку чи фінансові ринки ОЕСР нараховує близько 200 комітетів, робочих груп та технічних підгруп. Біля 40 тисяч експертів, в основному високих функціонерів національних адміністрацій, беруть щорічно участь у засіданнях ОЕСР, щоб оцінити роботу, виконану секретаріатом, внести свої пропозиції та запропонувати нові проекти.

Секретаріат ОЕСР

1900 співробітників секретаріату ОЕСР обслуговують прямо чи опосередковано діяльність комітетів. Секретаріат нараховує приблизно 700 економістів, вчених, юристів та інших спеціалістів, розосереджених між багатьма дирекціями, які виконують всі пошуки та аналізи з фундаментальних питань.

Керує секретаріатом Генеральний секретар, якому допомагають 4 його заступники. Генеральний секретар головує в Раді ОЕСР, забезпечуючи таким чином зв’язок між національними делегаціями та секретаріатом.

Офіційними мовами ОЕСР є англійська і французька.

Співробітники ОЕСР, як правило, громадяни країн-членів цієї організації, працюючи в статусі службовця міжнародної організації, не залежать від жодної національної адміністрації. Кадрова політика ОЕСР не базується на квотах географічного представництва, а виходить з необхідності представити широкий спектр компетентності та національностей.

Фінансування ОЕСР

ОЕСР фінансується країнами-членами цієї організації. Внесок кожної з країн в річний бюджет визначається по формулі, яка враховує «вагу економіки» цієї країни. Найбільшим контрибутором ОЕСР є США, які формують 25% бюджету цієї організації, за ними йде Японія.

За погодженням з Радою, країни можуть також фінансувати окремі програми та проекти.

Країни-члени ОЕСР на засіданні Ради самі визначають необхідний обсяг річного бюджету організації та програму її роботи. Нині річний бюджет організації становить близько 300 млн. дол. США.

Діяльність ОЕСР

На відміну від Світового Банку та Міжнародного валютного фонду, ОЕСР не надає фінансування. Організація є місцем вивчення та дискусій і здійснює пошуки та аналіз, які допомагають урядам визначити стратегію виходу на формальні угоди між країнами-членами і які будуть реалізовуватися національними інституціями чи в інших міжнародних домовленостях. Ця часто непомітна робота, на думку країн-членів ОЕСР, є основною і дуже ефективною, оскільки, починаючи із збору та аналізу даних, вона переходить у колективну дискусію щодо політики, яка проводиться. Взаємне вивчення урядами, багатостороннє спостереження та здійснення відповідного тиску (погоджуйтеся чи реформуйтеся) є найбільш ефективними засобами ОЕСР.

Визначаючи перешкоди на шляху ефективності, зростання та інновацій, ОЕСР часто спонукає уряди приймати складні політичні рішення з тим, щоб підвищити ефективність їх економік.

Дискусії, які іноді виникають в надрах самої ОЕСР, приводять до угод між урядами щодо застосування єдиних «правил гри» в питаннях міжнародного співробітництва. Ці дискусії можуть також виливатися або у формальні угоди, наприклад, щодо боротьби з корупцією, експортних кредитів, руху капіталів, прямих іноземних інвестицій, або у норми та моделі міжнародної фіскальної політики чи рекомендації та директиви щодо захисту навколишнього середовища.

Співробітництво з країнами, які не є членами ОЕСР

ОЕСР постійно розширює географічне поле своєї діяльності, встановлюючи прямі контакти з країнами, які не є членами цієї організації. Ці контакти направлені на сприяння економічній інтеграції шляхом надання у розпорядження цих країн досвіду, набутого в ОЕСР, а також врахування знань та точок зору цих країн.

Після розпаду радянського блоку у 1989 році, ОЕСР започаткувала програму допомоги країнам Центральної та Східної Європи. Приблизно в цей же час була започаткована структурована програма контактів з неєвропейськими країнами, економіка яких почала динамічно розвиватися. В Азії це — Гонконг, Китай, Малайзія, Сінгапур, Таїланд. В Латинській Америці — Аргентина, Бразилія, Чилі.

У 1998 році в рамках ОЕСР був створений Центр по співробітництву з країнами не членами цієї організації. Центр здійснює 2 типи програм. Один з них присвячений конкретним темам, наприклад, обміни, інвестиції, податки, охорона навколишнього середовища і об’єднує країни-члени та не члени ОЕСР. Інший має відношення тільки до однієї з країн, яка не є членом ОЕСР, чи до специфічного регіону. Найбільш важливими на сьогодні в Центрі є програми з Росією, Китаєм та країнами Балтійського регіону.

Структурні підрозділи ОЕСР

Крім Ради та Генерального секретаріату, ОЕСР має:

— Виконавчу дирекцію;

— Дирекцію по зв’язках з громадськістю;

— Дирекцію з питань фінансів, податків та підприємств;

— Дирекцію з питань харчування, сільського господарства та рибальства;

— Дирекцію з питань співробітництва для розвитку;

— Дирекцію з питань обмінів;

— Дирекцію з питань захисту навколишнього середовища;

— Дирекцію з питань статистики;

— Дирекцію з питань освіти, зайнятості, праці та соціальних справ;

— Дирекцію з питань науки, технології та промисловості;

— Департамент з економічних справ;

— Службу з питань державного управління;

— Службу з питань розвитку територій.

Організаційно до ОЕСР входять також напів автономні структури:

— Міжнародне енергетичне агентство;

— Агентство ОЕСР з ядерної енергетики;

— Європейська конференція міністрів транспорту;

— Центр розвитку;

— Центр з питань досліджень та інновацій в галузі освіти;

— Клуб Саеля.

studfiles.net

31.) Організація економічного співробітництва і розвитку (оеср).

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), англ. Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD) — міжнародна організація, що об’єднує 34 країн світу, більшість з яких є країнами з високим доходом громадян та високим ІРЛП і розглядаються як розвинені. Договір про ОЕСР був підписаний 14 грудня 1960 в Парижі але вступив у дію 30 вересня 1961 на базі Європейської організації економічного співробітництва з метою координації економічної політики країн-членів ОЕСР і погодженням програми допомоги країнам, що розвиваються.

На відміну від Світового Банку та Міжнародного валютного фонду, ОЕСР не надає фінансування. Організація є місцем вивчення та дискусій і здійснює пошуки та аналіз, які допомагають урядам визначити стратегію виходу на формальні угоди між країнами-членами і які будуть реалізовуватися національними інституціями чи в інших міжнародних домовленостях. Ця часто непомітна робота, на думку країн-членів ОЕСР, є основною і дуже ефективною, оскільки, починаючи зі збору та аналізу даних і до колективної дискусії щодо політики, яка проводиться. Взаємне вивчення урядами, багатостороннє спостереження та здійснення відповідного тиску (погоджуйтеся чи реформуйтеся) є найефективнішими засобами ОЕСР.Визначаючи перешкоди на шляху ефективності, зростання та інновацій, ОЕСР часто спонукає уряди приймати складні політичні рішення з тим, щоб підвищити ефективність їх економік.

32.) Європейська асоціація вільної торгівлі (єавт).

Європейська асоціація вільної торгівлі (англ. European Free Trade Association, EFTA) — це зона вільної торгівлі, яка об’єднує митні території чотирьох європейських країн, які не вступили до Європейського Союзу, зокрема, Республіки Ісландія, Князівства Ліхтенштейн, Королівства Норвегії та Швейцарської Конфедерації. Зона вільної торгівлі забезпечує країнам-членам режим вільної торгівлі товарами та послугами, а також гарантує вільний рух капіталів та фізичних осіб.

ЄАВТ була заснована, за ініціативою Великобританії (як альтернатива Європейській Економічній Спільноті), 4 січня 1960 року у м. Стокгольм, Швеція шляхом підписання Стокгольмської угоди про ЄАВТ. Основною метою діяльності ЄАВТ було створення підґрунтя для лібералізації торгівлі промисловими товарами, переробленою сільськогосподарською продукцією, рибою та морепродуктами між країнами-членами цієї міжнародної організації. З часу створення, ЄАВТ встановила тісні торговельні відносини з ЄС та іншими країнами Центральної та Східної Європи, басейну Середземного моря, Азії, Північної та Південної Америки, Близького Сходу та Африки.

33.) Європейський економічний простір (єеп).

Європейська економічна зона (ЄЕЗ) або Європейський економічний простір (ЄЕП) (англ. European Economic Area) – зона вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили, що включає в себе країни ЄС і країни Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), крім Швейцарії. ЄЕЗ не поширюється на риболовлю та сільське господарство. Європейська економічна зона (ЄЕЗ) набула чинності 1 січня 1994 (підписана 1992 року). ЄЕЗ ґрунтується на тих самих «чотирьох свободах», що й Європейське співтовариство: вільне пересування товарів, осіб, послуг і капіталу між країнами ЄЕЗ. Таким чином, країни ЄАВТ, що входять до ЄЕЗ, мають режим вільної торгівлі з Європейським Союзом. Це дозволяє країнам – учасницям ЄАВТ брати участь в єдиному європейському ринку без вступу до ЄС (Ісландія, Норвегія та Ліхтенштейн). Зокрема, акти, що ухвалюються Європейським Союзом для регулювання єдиного європейського ринку, поширюються також і на Ісландію, Норвегію та Ліхтенштейн. У актах ЄС, що мають стосунок до ЄЕЗ, після назви робиться примітка, що цей акт стосується Європейської економічної зони. Згідно з угодою, країни ЄАВТ — ЄЕЗ (Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн) запроваджують до національних законодавств правовий доробок Спільноти в усіх галузях, на які поширюється ЄЕЗ. В органах ухвалювання рішень ЄС Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн мають лише дорадчий голос; вони беруть участь у фінансуванні структурних фондів ЄС. Керівним органом Європейської Економічної Зони є Рада, що збирається двічі на рік.

studfiles.net

Тема 4. Міждержавні економічні організації загальної компетенції

До цієї групи міждержавних організацій належать МДЕО, сфе­ра економічних інтересів яких дуже широка, практично необмеже­на. Будь-яка проблема економічного характеру може стати об’єктом уваги такої організації. Загальна економічна компетенція прита­манна ООН, Раді Європи, ОЕСР та регіональним інтеграційним об’єднанням. Але діяльність регіональних міждержавних організацій все ж таки просторово обмежується, і тому вони виокремлюються в самостійну типологічну групу. Щодо Організації економічного спів­робітництва й розвитку, то вона є глобальною економічною органі­зацією загальної компетенції. Глобальний характер діяльності ОЕСР зближує цю організацію з ООН. Різниця ж полягає в тому, що, не­зважаючи на багатофункціональність характер діяльності, функції ОЕСР не виходять за межі соціально-економічної сфери. Інша від­мінність: ООН є відкритою організацією, а ОЕСР — напівзакрита;

хоча статутом передбачається можливість будь-якої організації ста­ти членом ОЕСР, в дійсності має місце жорсткий відбір кандидатів з боку засновників організації.

Загальною компетенцією в економічній сфері характеризують­ся й консультативні групи держав («Група Семи», «Група Десяти» тощо). Фактично вони ще не є організаціями: у них немає статуту й постійних органів, наради відбуваються не за графіком, а коли постає нагальна необхідність. Але їхня роль у міжнародних від­носинах досить велика, особливо «Групи Семи». Їхні рішення бе­руть до уваги такі організації, як ОЕСР, Всесвітній банк, МВФ та ін. Ось чому консультативні групи доцільно розглянути разом із МДЕО.

4.1. Організація економічног.О співробітництва й розвитку (оеср)

Свою назву й сучасну цілеспрямованість ОЕСР .здобула в 1960 р. Вона стала спадкоємицею Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), що була утворена в 1948 р. для сприяння реалізації «плану Маршалла». Нагадаємо, що цей план був спрямова­ний на економічну допомогу США країнам Європи, що постраждали внаслідок світової війни. За відомих політичних обставин «планом Маршалла» були охоплені тільки західноєвропейські країни. Вже до середини 50-х років план практично було виконано, Західна Європа не тільки відновила зруйноване господарство, а й перевершила до­воєнний рівень. Більше того, найбільші країни цього регіону (ФРН, Франція, Велика Британія, Італія) за деякими економічними показ-: никами наблизилися до США і не мали вже колишньої потреби в до-;. помозі з боку США й Канади. Вони вже самі були здатні на екопоміч-: ну допомогу менш розвинутим країнам.

У цих умовах мета організації змінилася. Із регіональної організа­ції, якою, по суті, була ОЄЕС, нове об’єднання перетворилося на орга-; нізацію глобального типу, яке об’єднує наймогутніші в економічному І. (та й політичному) відношенні країни світу. Сьогодні ОЕСР — сво-;єрідний клуб найбагатших держав. «Перепусткою» до цього клубу є:

Ірозвинуті ринкові відносини, високий рівень життя, демократизація »країни. Якщо нова країна входить до ОЕСР, то це означає, що вона |вже належить до типу економічно розвинутих країн. Правда, ставити |.3нак тотожності між ОЕСР і групою розвинутих країн, мабуть, не зо-

Рім варто, бо є винятки (про них — далі). Нині ОЕСР складається з і країн-членів (табл.4.1)

Таблиця 4.1.

Склад ОЕСР2

1. Австрія	2. Канада	3. Словаччина
4. Австралія	5. Люксембург	6.США
7. Бельгія	8. Мексика	9. Туреччина
10. Велика Британія	11. Нідерланди	12. Угорщина
13.Греція	14. Німеччина	15. Фінляндія
16. Данія	17. Нова Зеландія	18. Франція
19. Ірландія	20. Норвегія	21. Чехія
22. Ісландія	23. Польща	24. Швейцарія
25. Іспанія	26. Португалія	27. Швеція
28.Італія	29. Республіка Корея	ЗО. Японія

У роботі ОЕСР бере участь також Європейський Союз на правах колективного члена. Частка країн ОЕСР становить 60% у світовому валовому продукті.

Деякі пояснення щодо складу організації. Усі західноєвропейські країни (включаючи Туреччину) стали її членами як отримувачі допо­моги за «планом Маршалла». США, Канада, Австралія й Нова Зелан­дія за цим планом виступали як «донори». Японія увійшла до клубу згодом як високорозвинута держава. Щодо Мексики й Республіки Корея, то це, за типологією, поки що нові індустріальні держави, правда, з високими темпами розвитку. Польща, Угорщина Словач­чина й Чехія стали членами ОЕСР наприкінці 90-х років як країни, що виявили найвищий рівень економічних перетворень серед країн з перехідною економікою. Ці країни поступаються за рівнем еконо­мічного розвитку решті членів ОЕСР; ось чому їх поки ще не можна повністю зарахувати до типологічної групи розвинутих держав. Але їх членство в’ОЕСР визначає перспективу подальшого розвитку. 16 травня 2ОО7 р., за підсумками дводенного засідання ОЕСР у Парижі, для початку переговорів про членство в Організації були запрошені Росія, Естонія, Словенія, Ізраїль і Чилі. Для переговорів про можливе розширення ОЕСР були запрошені Бразилія, Китай, Індія, Індонезія і Південно-Африканська Республіка.

Ухваленню рішення про членство передує схоже за процедурою ухвалення рішення про початок переговорів щодо вступу. Такі переговори тривають від одного до двох років і слугують для з’ясування ступеня відповідності економічних правил, юридичної й інституціо-нальної структури країни-претендента стандартам, досягнутим краї­нами ОЕСР.

Розширення складу членів ОЕСР означає, що поступово ця ор­ганізація втрачає свою напівзакритість і стає дійсно глобальною. Участь в ОЕСР відкриває для країни-члена великі можливості для рівного співробітництва з найбагатшими державами.

Основна мета ОЕСР:

• сприяти стійкому розвитку світової економіки;

• забезпечувати високий рівень економічного зростання, зайня­тості й добробуту в країнах-членах;

• забезпечувати фінансову стабільність як у країнах-членах, так і в усьому світі;

• сприяти розширенню світової торгівлі на багатосторонній не-дискримінаційній основі, згідно з міжнародними обов’язками;

• лібералізувати рух капіталів;

• сприяти ефективному використанню економічних ресурсів;

• заохочувати дослідження і професійну підготовку в галузі на­уки й техніки;

• сприяти економічному розвитку країн, іцо розвиваються.

Ми бачимо, що мета ОЕСР виходить за суто корпоративні межі й має глобальну спрямованість. Це означає, що метою засновників ОЕСР є організація, яка координувала б й регулювала міжнародні зв’язки на великому світовому просторі. Таким чином, ОЕСР набу­ває рис ООН, дублює її функції в сфері економіки. Проте дієвість її заходів вища, враховуючи політичну монолітність країн-членів і по­тужні важелі економічного впливу. Рішення, що приймає ОЕСР, бе­руться до уваги при розгляданні відповідних проблем економічними органами ООН.

Організаційно-функціональна структура. ОЕСР складається з п’яти головних органів, двох автономних органів (агентств), Центру досліджень у галузі освіти й Центру розвитку ОЕСР, а також числен­них комітетів, робочих груп та експертних комісій (їх понад 2ОО).

Рада — вищий орган ОЕСР. Вона складається з представни­ків країн-членів. На своїх засіданнях Рада розглядає кардинальні питання економічної політики. Залежно від змісту питання, що обговорюється. Рада збирається один раз на рік на рівні міністрів фінансів або економіки, торгівлі, закордонних справ. Звичайні за­сідання відбуваються двічі на місяць на рівні постійних представ­ників. Рішення приймає консенсус, вони обов’язкові для держав-членів. До речі, це відрізняє ОЕСР від економічних органів ООН, де рішення здебільшого рекомендаційні характер. Обов’язковість виконання рішень підвищує дієвість ОЕСР.

Виконавчий комітет здійснює оперативні й контролюючі функції, готує засідання Ради. Він складається із 14 членів. З них 7 — постійні члени (від США, Японії, Німеччини, Франції, Великої Британії, Італії, Канади), а 7 щороку призначаються за ротаційним принципом. Для обговорення питань утворено також Виконавчий комітет в особливо­му складі, до якого входять вищі посадові особи держав-членів.

Комітет сприяння розвитку (КСР) розробляє програми розви­тку країн-членів ОЕСР, а також допомоги країнам, що розвивають­ся, й країнам з перехідною економікою. Він визначає обсяг ресурсів, необхідних для піднесення економіки, боротьби із злиденністю в най­менш розвинутих країнах. У 1993 р. Комітет прийняв рішення, згідно з якими допомога, що входить до поняття «офіційна допомога розви­тку», поширюється і на країни Центральної та Східної Європи.

Центр із співробітництва з європейськими країнами з перехід­ною економікою було засновано в 1990 р., тобто в той час, коли кар­динальні соціально-економічні зрушення в соціалістичних країнах ставали реальністю. Мета Центру: координувати співробітництво ОЕСР з цією групою країн у галузі економічної й соціальної полі­тики; надавати технічну допомогу; складати програми розвитку й контролювати за їхнє виконання.

Центр здійснює підготовку фахівців у таких галузях: конкурен­ція, ринок праці, соціальна політика, банківська справа, фінансова система, оподаткування, торгівля, інвестиції, промисловість, сільське господарство, енергетика, освіта, навколишнє середовище, статисти­ка [51, с. 167]. Форма підготовки кадрів — семінари, практикуми, тех­нічні місії та ін. Фахівці, що одержали підготовку через Центр, краще адаптуються до нових економічних реалій і здатні ефективніше здій­снювати реформування національної економіки.

Секретаріат ОЕСР складається з 13 директоратів, що відають основними комітетами: економіки; статистики; навколишнього серед­овища; співробітництва в галузі розвитку; торгівлі й підприємництва; науки, технології й промисловості; інформатики й комунікації; бюджету і фінансів; адміністрації й персоналу.

Секретаріат очолює Генеральний секретар, якого призначає Рада на 5 років. Секретаріат виконує повсякденну оперативну роботу, за­безпечує діяльність Ради й Виконавчого комітету.

До складу ОЕСР входять комітети, що здійснюють координацій­ну роботу в широкому діапазоні економічних проблем. Вони утворені за галузевим принципом.

Склад комітетів відповідає аналогічним міністерствам і відом­ствам, які є в урядових структурах держав-членів.

Система ОЕСР включає два автономних органи — Міжнародну енергетичну агенцію (МЕА) та Агенцію з ядерної енергії (АЯЕ). Ці агенції є форумом для обговорення енергетичних проблем, що поста­ють перед членами ОЕСР.

Серед допоміжних органів ОЕСР слід виокремити два науково-дослідних центри.

Центр досліджень і новацій у галузі освіти (ЦДНО) утворено в 1968 р. для сприяння науковим дослідженням у сфері освіти з метою її програмного розвитку. Центр розробляє й апробує нові методи й моделі освіти, розповсюджує інформацію про новітні системи на­вчання.

Центр розвитку ОЕСРаналізує й узагальнює досвід про розроб­ку й впровадження в життя економічних ідей, економічної політики з метою підвищення ефективності управління економікою, надання нового імпульсу розвитку народного господарства країн-членів. Цей досвід і знання Центр надає в розпорядження також країнам, що роз­виваються. Центр має бібліотеку, яка містить роботи з економічних і соціальних проблем країн, що розвиваються.

Фінансування ОЕСР здійснюється із двох джерел. Основна час­тина фінансування (Рагі І), що йде на забезпечення роботи Секре­таріату й роботи штатних співробітників профільних Директоратів і Комітетів із проектам, формується із обов’язкових внесків країн-членів. Розмір щорічного внеску визначається часткою ВВП країни в загальному ВВП — сукупному продукті країн ОЕСР.

Друга частина фінансування — це добровільні внески країн-членів і країн-партнерів за участь у проектах і програмах робо­ти профільних Комітетів.

У 2ОО9 р. бюджет ОЕСР становив — 303 млн євро.

studfiles.net

14.4 Організації системи оеср та інші мо загальної компетенції.

Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) заснована у 1961 р. на базі Організації європейського економічного співробітництва, правонаступницею якої вона є.

Членами ОЕСР є 28 промислово розвинутих країн: Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Португалія, Республіка Корея, США, Туреччина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Японія.

Основною функцією ОЕСР є координація економічної політики країн-учасниць з метою пом’якшення протиріч, що виникають у світовій системі господарювання. Серед найбільш важливих напрямків діяльності ОЕСР – питання регулювання міжнародної торгівлі, стабілізації валютно-кредитної системи, проблеми взаємовідносин з країнами, що розвиваються. Проте рішення, прийняті з цих питань, носять рекомендаційний характер і рідко призводять до узгоджених дій.

Офіційні цілі ОЕСР:

— сприяння стійкому економічному і соціальному розвитку як країн-учасниць, так і країн, які не беруть участі в організації;

— розробка ефективних методів координації їх торгівельної та загальноекономічної політики;

— сприяння досягненню найбільш високого рівня стійкого економічного розвитку, зайнятості та рівня життя в країнах-членах при збереженні фінансової стабільності, вносячи, таким чином, внесок у розвиток світової економіки;

— сприяння розвитку світової торгівлі на багатосторонній недискримінаційній основі у відповідності з міжнародними зобов’язаннями;

— стимулювання і координування дій у сфері надання допомоги державам, що розвиваються.

“Група семи” або “Велика сімка”, “G7”, є організацією самих економічно потужних країн ОЕСР. Вона була заснована у 1975 р. для вирішення глобальних фінансових і валютних питань, але згодом функції групи постійно розширювались, і зараз на щорічних зустрічах глав урядів обговорюється весь спектр глобальних проблем. Великобританія, Німеччина, Італія, Канада, США, Франція та Японія, що входять до групи, забезпечують зараз близько 60% світового ВВП, і цей факт пояснює і визначає великий вплив “Великої сімки” на розвиток світової економіки. В 1997 р. до “Групи семи” увійшла Росія, і тепер її часто називають “Групою восьми”. Хоча “де-факто” Росія ще не стала повноправним членом цього елітного клубу, і його, скоріш за все, правильніше було б називати “Групою семи з половиною”. Проте на зустрічі 2000 р. на японському острові Окінава Росія показала, що вона вже набуває певного впливу.

Міжнародне енергетичне агентство(МЕА) є автономним органом в рамках ОЕСР. Основними напрямками діяльності МЕА є:

— сприяння країнам-членам на основі довгострокового співробітництва у розвитку різноманітних джерел енергії шляхом заохочення ефективного використання вугілля, природного газу, гідроенергії, ядерної енергії, відновлених джерел енергії з урахуванням екологічних факторів;

— здійснення заходів з подолання надзвичайних ситуацій шляхом створення резервних запасів; скорочення споживання нафти; можливості швидкого переключення з нафти на інші види палива; збільшення місцевого виробництва енергії; підтримка на постійній основі системи розподілу нафти у надзвичайних ситуаціях;

— проведення аналізу політики країн-членів в області енергетики з метою сприяння ефективному використанню та збереженню енергоресурсів, аналізу використання джерел, альтернативних нафті;

— проведення досліджень світового ринку нафти; технологій в області енергетики.

Агентство з ядерної енергії (АЯЕ) також діє в рамках ОЕСР. Основними напрямками діяльності агентства є координація політики країн-членів АЯЕ в області ядерної енергетики і здійснення програм з безпеки реакторів і розвитку ядерної енергетики. На долю членів АЯЕ доводиться 80% світового виробництва ядерної енергетики.

Крім міжнародних організацій систем ООН і ОЕСР є цілий ряд організацій загальної компетенції, тобто, що займаються всім спектром соціально-економічних проблем (табл. 14.1).

Таблиця 14.1 Міжнародні організації загальної компетенції

Назва організації	Кількість країн-членів	Рік створення
Рада Європи	40	1949
Співдружність націй	53	1931
Північна співдружність	5	1971
Ліга арабських держав (ЛАД)	22	1945
Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЕ)	55	1975
Організація Ісламська конференція (ОІК)	50	1969

Рада Європи є міжурядовою організацією широкого профілю. Її членами є 40 країн Європи, включаючи Росію (з 1996 р.). Основними сферами діяльності Ради Європи є:

· права людини;

· засоби масової інформації;

· співробітництво в правовій області;

· соціальні та економічні питання;

· охорона здоров’я, освіта, культура, спорт і регіональне управління;

· зовнішнє середовище.

Керівним органом Ради є Комітет міністрів, що складається з міністрів іноземних справ 40 країн, а дорадчим – Парламентська асамблея. Рада Європи виробляє конвенції з питань міждержавного правового співробітництва, які набувають обов’язкову силу для ратифікуючих їх держав.

Співдружність націй – добровільне об’єднання 53 незалежних держав, історично пов’язаних з Великобританією (колишні колонії та домініони). Главою співдружності визнається монарх Великобританії. Співдружність сприяє соціально-економічному розвитку країн-учасниць, проводить наукові, культурні та екологічні програми.

Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) створена у 1975р. як форум для ведення діалогу і налагодження співробітництва між країнами-учасницями. Членами ОБСЄ є 55 країн. На форумах ОБСЄ збираються разом всі європейські країни, а також США і Канада, які мають спільні норми в області прав людини, основних свобод, демократії та законності.

Крім вищеназваних організацій до цієї групи належать: Ліга арабських держав, що об’єднує 22 близькосхідні та північноафриканські країни, Організація Ісламська конференція, яка ставить за мету посилення мусульманської солідарності та об’єднує 50 мусульманських держав, включаючи Азербайджан, Казахстан, Киргизію, Таджикистан; і Північне співробітництво, яке організує взаємодію Данії, Норвегії, Швеції, Фінляндії та Ісландії.

Центральне місце серед міжнародних фінансових організації займає група Світового банку (World Bank).

До групи Світового банку входять:

1. Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), створений в 1944 р. з метою надання кредитів відносно багатим країнам, що розвиваються.

2. Міжнародна асоціація розвитку (МАР), заснована в 1960 р. з метою надання кредитів на особливо пільгових умовах країнам, що розвиваються.

3. Міжнародна фінансова корпорація (МФК), створена у 1956 р. з метою сприяння економічному розвитку в країнах, що розвиваються, шляхом надання підтримки приватному сектору.

4. Багатостороннє агентство з інвестиційних гарантій (МАІГ), основане у 1988 р. з метою заохочення іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються, шляхом надання гарантій іноземним інвесторам від втрат, викликаних комерційними ризиками.

5. Міжнародний центр з урегулювання іноземних спорів (МЦУІС), створений у 1966 р. з метою сприяння збільшенню потоків міжнародних інвестицій шляхом надання послуг по арбітражному провадженню та врегулюванню спорів між урядами й іноземними інвесторами.

Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) створена у 1964 р. і займається проблемами міжнародної торгівлі, транспортування товарів і фінансування торговельних операцій. Членами ЮНКТАД є 185 держав-членів ООН.

Основними напрямками діяльності ЮНКТАД є:

1. Регулювання торговельних операцій і економічних відносин між державами, розробка концепцій і принципів світової торгівлі.

2. Розробка заходів з регулювання міжнародної торгівлі сировинними товарами. Кінцевою метою є стабілізація цін на світових ринках.

3. Розробка заходів і засобів політики й економічного співробітництва.

4. Сприяння розвитку економічного співробітництва між країнами, що розвиваються.

5. Ведення інформаційної та аналітичної роботи з широкого кола проблем.

ЮНКТАД випускає щорічні доповіді про стан світової торгівлі та пов’язані з нею питання, що представляють безперечний інтерес для всіх цікавих до розвитку світової економіки (www.unctad.org). 

Найвищим органом ЮНКТАД є Конференція (слід розрізняти два поняття конференція як найменування самої організації та Конференція як назва найвищого органу). Конференція збирається на сесії, що проводяться один раз на чотири роки на рівні міністрів з метою визначення головних напрямків політики та вирішення питань, пов’язаних з програмою роботи. Всього було проведено 10 сесій.

Сесії ЮНКТАД представляють собою багатосторонні економічні форуми, що проводяться в рамках системи ООН. Більшість рішень ЮНКТАД по суті питань, які розглядаються, не мають обов’язкової сили і носять рекомендаційних характер.

Міжнародний торгівельний центр ЮНКТАД/СОТ є допоміжним органом ООН і СОТ, які діють через ЮНКТАД. Основна його функція – координація. Він дозволяє підвищити ефективність використання коштів фондів ПРОООН.

Крім вищеназваних комплексних торгівельних організацій існують ще багато спеціальних організацій, котрі регулюють окремі товарні ринки (рис. 14.4).

Міжурядові організації з регулювання світових товарних ринків, так звані Міжнародні товарні організації (МТО), включають:

— Міжнародні організації;

— Міжнародні ради;

— Міжнародні консультативні комітети;

— Міжнародні дослідницькі групи.

Міжнародні товарні організації мають за мету спостереження за реалізацією міжнародних товарних угод, а також вивчення стану світових товарних ринків і обговорення проблем, пов’язаних з співвідношенням попиту і пропозиції на конкретних ринках, і продукування рекомендацій урядам країн-учасниць (Міжнародні консультативні організації та Міжнародні дослідницькі групи). Діяльність Міжнародних товарних організацій певною мірою обмежує можливості для односторонніх дій деяких країн – виробників сировини, перешкоджає створенню міжнародних об’єднань експортерів картельного типу.

Приміром, дуже важливою міжнародною організацією картельного типу є Організація виробників та експортерів нафти (ОПЕК). Вона контролює більшу частину ринку нафти, і домовленості країн ОПЕК про розміри добування практично визначають ціни світового ринку. Розвинуті країни-імпортери нафти постійно чинять тиск на ОПЕК з метою спонукання її до рішень про збільшення видобутку. Особливого загострення це питання набуло осінню 2000 р. у зв’язку з “бензиновою кризою” в країнах Західної Європи.

Рисунок 14.4 – Класифікація міжнародних організацій по регулюванню світових товарних ринків

studfiles.net