Соціальний працівник – Соціальний працівник та його професійна ідеологія – Освіта.UA

Соціальний працівник та його професійна ідеологія – Освіта.UA

Вимоги до соціального працівника. Обов’язки працівника соціальної роботи. Головні функції спеціаліста з соціальної роботи. Професійна ідеологія соціального працівника

Людина — істота соціальна, тобто живе в колективі. Тому її цікавлять інші люди і власне місце серед них. Хтось цікавиться проблемою влади над людьми, хтось намагається позбутися комплексів, усім подобатись і нарешті здобути владу над собою. Тому дуже багато людей, а може, навіть більшість, пройшли через захоплення психологією. З цього погляду соціальна робота є найкращим можливим втіленням креативної енергії.

Вимоги до соціального працівника

По-перше, соціальний працівник взаємодіє з великою кількістю джерел інформації, причому не якоїсь конкретної однієї галузі, а багатьох: отримує юридичну інформацію, економічну, медичну, соціальну, педагогічну.

Соціальний працівник мусить володіти фаховими знаннями з психології, соціології, психіатрії, знати законодавство, правові аспекти соціального захисту, теорії та методи соціальної роботи, наявні ресурси та методи їх використання; уміти спілкуватися та надавати інформацію, оцінювати потреби та представляти інтереси людини, підвищувати її можливості та сприяти розвиткові, створювати “мережу допомоги” та керувати процесом допомоги. Таким чином значно розширюється кругозір, чи, навіть, збільшується простір існування особи.

По-друге, дуже важливим є морально-психологічне задоволення від праці. Коли працюєш зі слабшими, стаєш сильнішим сам. Зрештою, це просто цікаво — знайомитися зі сферами життя, про які лише чув, і не просто знайомитися, але і допомагати людям звільнитись.

До того ж, досвід соціальної роботи дає впевненість у здатності подолати проблеми, що можуть виникнути у майбутній власній сім’ї. Крім того, ця сфера приваблює ще й тим, що вона є новою, лише розвивається, і тому відкриває широке поле діяльності: немає перенасиченості ринку праці й до кожного, хто вирішує цим займатися, ставляться високі вимоги. Багато проектів створюються у співробітництві з іншими країнами, де соціальна служба допомоги стоїть на більш високому рівні. Це дає унікальну можливість вчитися на уроках міжнародного досвіду.

Соціальна робота невідривна від суспільства і спрямована на усі його проблемні прошарки. Тому необхідність у соціальній роботі існуватиме доки існує суспільство, навіть за найвищого його розквіту, не кажучи вже за суспільство у кризовій ситуації.

Соціальна робота є складним процесом, що вимагає міцних знань соціології, психології, педагогіки, медицини, правознавства, економіки, теорії управління та інших галузей, її ефективність значною мірою залежить від самого соціального працівника, його вмінь, досвіду, особистих якостей. Офіційне введення цієї професії в Україні (як і в колишньому СРСР у цілому) відбулося весною 1991 року. Ініціатором його виступив тимчасовий науково-дослідний колектив (ТНДК) «Школа-мікрорайон» у Донбасі.

     

Цей колектив було створено для апробування нових підходів до виховної роботи за місцем проживання. У країні все більшої підтримки набуває концепція соціального виховання — педагогічно орієнтованої і доцільної системи подання допомоги особистості дитини в оптимальній реалізації здібностей і можливостей у суспільстві. Здійснюється вона на всіх етапах, у різних сферах мікросередовища особистості, з повноцінним використанням потенціалу кожного суб’єкта виховного процесу, включаючи й саму дитину.

За умов нашого недавнього минулого система шкільної освіти та виховання була орієнтована на підготовку слухняних виконавців, об’єктів зовнішнього впливу. Нині конче потрібне виховання вільної, творчої та відповідальної особи, здатної витримати конкуренцію, утвердитися і свідомо, активно діяти в динамічному, суперечливому суспільстві.

Відоме на Заході під різними назвами (соціальне, громадянське, гігієнічне, моральне та ін.), воно має за мету сприяти власному благополуччю дитини, органічною частиною якого є турбота про благополуччя інших людей. Тобто це альтруїстичне виховання за своїм спрямуванням. Його першочергове завдання — сформувати у дітей сукупність найважливіших бажань, які відповідають тим соціальним цінностям, що мають стати їхніми особистими цінностями Необхідність такого виховання очевидна і в нашій країні. Його дієвим механізмом може стати соціальна робота серед батьків та дітей.

Обов’язки працівника соціальної роботи

Спеціаліст соціальної роботи наділений різноманітними посадовими обов’язками. Основні з них такі:

  • володіти основами пенсійної справи, соціального захисту сімей з дітьми, інвалідів, одиноких та інших соціальне незахищених громадян;
  • виявляти на підприємствах, в мікрорайонах, селах сім’ї окремих осіб, які потребують соціально-медичну, юридичну, психолого-педагогічну, матеріальну й іншу допомогу, охорону морального, фізичного і психічного здоров’я;
  • встановлювати причини виникаючих у них труднощів, конфліктних ситуацій, в т.ч. за місцем роботи, навчання і т.д., допомагати їм у розв`язанні існуючих проблем, працевлаштуванні, соціальному захисті;
  • сприяти інтеграції діяльності різних державних і громадських організацій та установ по наданню необхідної соціально-економічної допомоги населенню;
  • проводити психолого-педагогічні та юридичні консультації з питань сім`ї і шлюбу, виховну роботу серед дітей, схильних до правопорушень;
  • надавати допомогу в укладанні угод про надомну працю батькам що мають неповнолітніх дітей, інвалідам, пенсіонерам;
  • виявляти і надавати підтримку дітям та дорослим, яким потрібна опіка і піклування, влаштування в лікувальні й учбово-виховні заклади, матеріальна, соціально-побутова та інша допомога;
  • організовувати громадський захист неповнолітніх правопорушників при необхідності — брати в ньому особисту участь;
  • сприяти створенню і діяльності центрів соціальної служби для молоді, допомоги сім’ї (всиновлення, опікунство, піклування), юнацьких, підліткових, дитячих об’єднань, асоціацій, клубів за інтересами;
  • допомагати організації і виховній діяльності інтернатів, притулків для інвалідів, людей похилого віку, бездомним та ін.;
  • брати участь в роботі по соціальній адаптації і реабілітації осіб, які повернулися з спеціальних навчально-виховних установ і місць позбавлення волі, розв’язанні інших гострих соціальних проблем.

Головні функції спеціаліста з соціальної роботи

Різноманітні професійні вимоги до спеціаліста з соціальної роботи випливають з таких його головних функцій: діагностична, прогностична, правозахисна, організаційна, профілактична, соціально-медична, соціально-педагогічна, технологічна, соціально-побутова і комунікативна. Коротко пояснимо суть кожної.

Перша функція соціального працівника полягає у вивченні особливостей сім’ї, групи людей, ступеню й спрямованості впливу на них мікросередовища і постановці відповідного «соціального діагнозу». З його врахуванням прогнозується розвиток подій, процесів, моделі соціальної поведінки. В разі потреби використовуються закони і правові акти з метою надання допомоги і підтримки людей, їхнього захисту. Соціальний працівник сприяє організації соціальних служб на підприємствах і за місцем проживання, залучає до їх роботи громадськість, спрямовує їхню діяльність до надання різних видів допомоги і соціальних послуг населенню.

Велику увагу він приділяє попередженню і профілактиці негативних явищ, приводячи в дію різні механізми (юридичні, психологічні, медичні, педагогічні та ін.), організуючи відповідну допомогу особам, що її вкрай потребують. Безпосередня соціально-медична функція працівника соціальних служб полягає в організації роботи з профілактики здоров’я, засвоєнні навичок першої медичної допомоги, підготовці молоді до сімейного життя, в розвитку трудотерапії та ін.

Багатопланова його соціально-педагогічна функція: виявляти інтереси й потреби людей у різних видах діяльності (культурно-освітній, спортивно-оздоровчій, науково-технічній) і залучати до роботи з ними відповідні установи, творчі спілки, асоціації та ін. Суть психологічної функції — застосування різних видів консультування і корекції міжособистих стосунків, сприяння соціальній адаптації індивіда, допомога в соціальній реабілітації всім нужденним.

Чільне місце в діяльності соціального працівника займає соціально-побутова функція, що полягає у наданні необхідної допомоги й підтримки різним категоріям населення (інвалідам, перестарілим, новоствореним сім’ям і т.д.) в поліпшенні їх житлових умов, облаштуванні, веденні домашнього господарства тощо. Нарешті, комунікативна функція передбачає встановлення контактів з клієнтами, організацію обміну інформацією, формування єдиної стратегії взаємодії сприймання і розуміння іншої людини.

Професійна ідеологія соціального працівника

Вже із стислої характеристики функцій видно, якими різними видами діяльності доводиться займатися соціальному працівникові. При розв’язанні соціальних проблем він має бути і соціологом, і педагогом, і лікарем, і правознавцем. Можна виділити такі три головні підходи, до яких він часто вдається.

Виховний — виконання ролі вчителя, консультанта, експерта. Соціальний працівник дає поради, навчає вмінню, моделюванню і демонстрації правильної поведінки, встановлює зворотний зв’язок, застосовує рольові ігри як метод навчання.

Наступний підхід зводиться до ролі помічника, прихильника або посередника в подоланні апатії чи дезорганізації особи, коли їй це зробити самій важко. Діяльність соціального працівника за такого підходу спрямована на пояснення поведінки, обговорення альтернативних варіантів, з’ясування ситуацій, підбадьорювання і мобілізацію внутрішніх ресурсів клієнта.

Адвокативний підхід застосовується тоді, коли треба юридичне захистити громадянина чи групу людей (подання об’єктивної інформації, співпраця з адвокатом, допомога клієнтові в усвідомленні прав і обов’язків, добір документально обґрунтованих звинувачень і т.д.).

Соціальний працівник відіграє активну роль в плануванні, узгодженні дій різних систем соціальної допомоги населенню. Він справляє безпосередній вплив на особу чи групу людей. Це не стільки виховний, словесний, як діяльний процес, створення умов для розвитку особи чи системи, просування до наміченої мети з допомогою відповідних засобів і методів.

Цей процес — взаємодія (інтеракція), тобто вплив на свідомість клієнта соціального працівника та інших факторів, його прихильне і правильне сприймання і відповідне реагування, ставлення до суб’єктів впливу, тобто зворотна дія, координування, коригування взаємних зусиль.

Джерелами впевненості соціального працівника у праві справляти такий вплив є його знання та досвід, поінформованість, узаконені повноваження, статус і репутація, харизматичні дані, особиста привабливість, благородство та інші риси. Вони набуваються у процесі навчання, самовиховання, життєвої практики.

Фундаментальне значення мають знання і досвід, на них ґрунтується вміння впливати на інших людей. Багато важать, зокрема, здібності, навички інтерв’ювання, тактовного надання підтримки, встановлення зворотного зв’язку, послідовність і наполегливість, терпеливість і витримка, самоконтроль, щира зацікавленість, спрямовані на досягнення перемін у поведінці та стосунках між соціальним працівником і клієнтом.

Головне для майбутніх спеціалістів з соціальної роботи — мислити системно, діалектичне, не втрачати цілого за частковим, бачити завжди клієнта з усіх боків, а не симптоми чи окремі ознаки його занедужання і втрати опори в сім’ї, на роботі, в побуті, у суспільстві.. Теоретичні дисципліни допоможуть поєднати частини в ціле, дотримуючись принципу діалектичної єдності в підході до людини і суспільства. Соціальний і науковий прогрес коригуватиме зміст і методику навчання в університеті, формуватиме спеціаліста цього профілю, критерії оцінки знань і навичок, найбільш раціональні шляхи і методи їх засвоєння.

Навчальний процес, як вже неодноразово підкреслювали, — процес двосторонній. Це не тільки і не стільки діяльність викладача, скільки наполеглива, цілеспрямована праця студента. Кінцева мета, потрібні результати навчання можуть бути досягнуті лише внаслідок засвоєння усього учбового матеріалу. Враховуючи ж глибоку насиченість кожного заняття новою інформацією, принципи інтеграції і комплексності, а також необхідність тісного зв’язку навчання з практикою, цілком очевидно, що студент повинен не лише відвідувати лекції, але й активно працювати на всіх заняттях.

Тільки так можна не. лише ознайомитися з навчальним матеріалом, переказати його, але й надовго засвоїти його, зуміти практично застосувати набуті знання, тобто сформувати в собі необхідні навички, переконання, вміння. Ось тоді й буде досягнуто мету навчання, що максимально наближує студента до умов майбутньої професійної діяльності.

Основні положення для цієї діяльності, як вказувалося, — систематичність, послідовність, активність, цілеспрямованість. Вони відомі давно, важливі скрізь і завжди, та в наш бурхливий, переломний час і стосовно вашої майбутньої діяльності мають особливе значення. З врахуванням цього треба і розпочинати оволодіння обраною спеціальністю:

  • мати професійний такт, бути відкритим і співучасливим до чужих труднощів, викликати симпатії і довіру в оточуючих, дотримуватися професійної таємниці, делікатності в усіх питаннях, що зачіпають інтимні сторони життя людини;
  • виховувати в собі емоційну усталеність, бути готовим до психічних перевантажень, уникати однобічності, невротичних відхилень у власних оцінках та вчинках, незважаючи на можливі не вдачі (недовіру, образу, відмови тощо), сумлінно виконувати свій;
  • обов’язок, зберігати витримку, залишатися доброзичливим і чуйним до клієнта;
  • вміти приймати рішення в несподіваних, навіть екстремальних, ситуаціях, чітко формулювати свої думки, грамотно і дохідливе їх викладати, критично оцінювати свою діяльність, уникати зверхності, зарозумілості;
  • ділитися своїми знаннями, досвідом з колегами, молодими соціальними працівниками, популяризувати свою професію, підтримувати високі стандарти своєї поведінки.

Цей перелік вимог, звичайно, далеко не повний. Вони конкретніше викладені в професіограмі, посадових інструкціях та інших документах, що регулюють виконання службових обов’язків. Підкреслимо, нарешті, такі далеко не банальні істини, як відданість своїй справі, чесність, правдивість, загострене сприймання людського горя, жертовність, благородство. Соціальний працівник повинен чітко відрізняти заяви і дії, зроблені ним як приватною особою, так і представником соціальної роботи як професії.

Сукупність особистісних якостей втілюється у стилі поведінки соціального працівника і системі стосунків, які він формує. Деякі з них вільно почуваються в конфліктних ситуаціях, інші віддають перевагу співробітництву і взаємодопомозі колег. Одні вміють спілкуватися з балакучими клієнтами, другі швидше «знаходять мову» із небагатослівними й мовчазними.

Одні більш чутливі до дітей, інші-до людей похилого віку. Деякі витримують і агресивне ставлення, а дехто сприймає боляче найменшу недовіру до себе. Подібні приклади можна довго продовжувати. Та вони лише підтвердять одне: велику роль індивідуальних якостей соціального працівника у його професійній діяльності.

Серед них виділимо насамперед такі: гуманістична спрямованість, особиста і соціальна відповідальність, загострене відчуття до бра і справедливості, власна гідність і повага гідності іншої людини, терпеливість, ввічливість, порядність, емпатичність, готовність зрозуміти клієнта і прийти йому на допомогу, стриманість, адекватність самооцінки, щирість, щедрість, соціальна адаптованість.

Ці та інші риси можна поділити на три групи:

  • психологічні характеристики, що є складовою частиною придатності де соціальної роботи;
  • психолого-педагогічні якості, орієнтовані на вдосконалення;
  • соціального працівника як особистості;
  • методичні навички і зусилля, спрямовані на створення особистого іміджу (привабливості).

До першої групи якостей включаються вимоги, що висуваються у професійній діяльності і психічних процесах. Це сприймання пам’яті, уява, мислення, психічні стани (втомлюваність, апатія, стреси, тривожність, депресії), увага як стан свідомості, емоційні характеристики (стриманість, індиферентність) і вольові (наполегливість, послідовність, імпульсивність). Деякі з цих вимог є безумовними.

Вони входять до структури задатків. Інші на перший погляд відіграють другорядну роль. За їхньої нерозвиненості або відсутності негативні наслідки про являться не одразу в професійній діяльності, але за несприятливих умов вони практично неминучі (в складних ситуаціях, коли потрібна мобілізація всіх внутрішніх ресурсів, при розв’язанні складних, не стандартних завдань і т.д.).

У практичній роботі з людьми психологічні вимоги ґрунтуються на зібраності, уважності, розумінні іншого, терпінні, самоволодінні та ін. При виборі професії, оцінці кадрів доцільно орієнтуватися не на окремі властивості психіки, а на характеристику особистості як цілісного утворення, на її системну якість, соціальну спрямованість. У формуванні такого стану суттєву роль відіграють як природні дані, так і бажання вчитися, установки, ціннісні орієнтації, вольові зусилля людини, яка обрала професії соціального працівника.

До другої групи якостей відносяться самоконтроль, самокритичність, самооцінка своїх вчинків, фізична тренованість, само навіюваність, вміння керувати своїми емоціями. Вони також доступні завдяки самовихованню.

У третю групу якостей включають комунікативність, емпатичність (вловлювання настроїв людей, з’ясування їх установок, очікувань, співпереживання їхнім нуждам), візуальність (зовнішня привабливість особи), красномовність та ін. їх також можна розвинути власними зусиллями — з допомогою фахових віщань, методичної літератури, тренувань та іншими способами.

Принципове значення при цьому має професійне самовизначення. У зарубіжній і вітчизняній психології є багато «конструкцій», покликаних допомогти людині правильно обрати професію (теорії Т. Парсонса, Д. Сюпера, та ін.).

Синтезуючи їх, можна сказати, що процес професійного самовизнання не короткочасний, а тривалий, він відбувається під впливом багатьох факторів (об’єктивних і суб’єктивних), індивідуально своєрідний і не повторний. Провідну роль у цьому процесі відіграють інтереси і зусилля особи. Він проходить декілька етапів (пошуку, зростання, зміцнення, стабілізації, спаду), має якісні характеристики (зміст, широта, глибина, усталеність).

В реалізації професійних планів чимало залежить від здібностей. Вони мають індивідуальну міру вияву (успішність, якісна своєрідність виконання діяльності, ступінь реалізації наміченого). При самовизначенні особи до вибору професії одне з головних завдань — оцінка загальних здібностей і прогнозування їх розвитку, визначення сформованості інтересу, бажання і готовності реалізувати життєві плани.

Отже, соціальна робота вимагає усвідомленого вибору, ґрунтовної підготовки і постійного вдосконалення спеціалістів у цій галузі.

Передбачається створити трьохрівневу систему соціального страхування. і надалі діятиме державне страхування для деяких категорій працівників та Їх сімей (військовослужбовці, працівники правоохоронних органів державної влади та ін.). За окремими законами намічається страхування громадян в асоційованих, приватних та інших страхових організаціях за персональними угодами.

Таким чином, громадяни матимуть можливість одержати додаткові види послуг чи матеріального забезпечення при настанні страхового випадку, з інших причин, передбачених угодою. Добровільне страхування відбуватиметься в основному щодо працівників вільних професій. Його умови для цих громадян будуть передбачені окремими законами з соціального страхування.

Як вказувалося, крім знань, потрібно ще набути і певні особистісні якості, необхідні соціальному працівнику. Вони формуються в ході оволодіння знаннями, виховної роботи, самостійними зусиллями студента. Сумлінне ставлення до справи, відповідальність, чесність, по рядність, принциповість, цілеспрямованість — пі якості потрібні усім спеціалістам.

Для соціальних працівників вони є суттю спеціальності, запорукою успішного виконання професійних обов’язків, громадського визнання і морального самоутвердження. Вказані якості необхідні для усіх видів соціальної роботи, хоча в деяких сферах якась із них може виділятися виразніше.

Соціальний працівник має бути гуманним, поважати людину, яка потребує допомоги, підтримати її професійно і морально, надихнути на подолання труднощів, вселити віру у власні сили й можливість повернення до гідного життя. Переконливі приклади соціальної реабілітації дають фольклор, художня література, сучасна дійсність. Вітчизняна й зарубіжна історія багаті зразками самовідданої, безкорисливої філантропії, милосердя, опікування та інших форм благодійності. Нам є на що орієнтуватися, що запозичувати і примножувати.

Отже, соціальна робота — настійне веління часу, а українське суспільство в ході своєї наступної трансформації довго відчуватиме гостру потребу в кваліфікованих фахівцях для її повсюдного, вмілого та ефективного здійснення.

Сьогодні в Україні ми спостерігаємо вельми неприємні тенденції. Це зменшення чисельності населення, збільшення кількості розлучень, а отже і проблемних сімей, сиріт, відбувається старіння населення, зубожіння, а тому поширюється жебрацтво, через неякісне медичне обслуговування зростає кількість неповноцінних дітей, інвалідів, широко розповсюджені захворювання на венеричні хвороби, у тому числі на СНІД, що зазвичай трапляється під час суспільних негараздів, зростає захворюваність на наркоманію і токсикоманію, зростає злочинність.

На соціальну сферу впливає економічна ситуація в країні: спад виробництва, зниження продуктивності праці, знецінення заощаджень населення внаслідок гіперінфляції, зниження реальної заробітної плати і пенсій, падіння рівня зайнятості, зростання безробіття. За таких умов населення деморалізується. Тому діяльність соціальних працівників на сьогодні залишається вкрай перспективною і необхідною течією.

Література

1. Батищева Г.О., Зайцева З.Г. Робота соціальних служб для молоді з молодою сім’єю (методичні рекомендації). — К.: А.Л.Д., 1996. — 100 с.

2. Киевские Ведомости. — 1999, 21 июня.

3. Молода сім’я України 90-х, — К.: А.Л.Д., 1996. — 104 с.

4. Ткаченко М., Король І., Ткаченко Л. Формування громадської думки в галузі прав дітей з психіатричними діагнозами. — К.: Арктур-А, 1999. — 72 с.

5. Соціальна політика і соціальна робота. — 1997, №2,3.


30.11.2010

osvita.ua

Соціальний працівник та його професійна ідеологія – Освіта.UA

Вимоги до соціального працівника. Обов’язки працівника соціальної роботи. Головні функції спеціаліста з соціальної роботи. Професійна ідеологія соціального працівника

Людина — істота соціальна, тобто живе в колективі. Тому її цікавлять інші люди і власне місце серед них. Хтось цікавиться проблемою влади над людьми, хтось намагається позбутися комплексів, усім подобатись і нарешті здобути владу над собою. Тому дуже багато людей, а може, навіть більшість, пройшли через захоплення психологією. З цього погляду соціальна робота є найкращим можливим втіленням креативної енергії.

Вимоги до соціального працівника

По-перше, соціальний працівник взаємодіє з великою кількістю джерел інформації, причому не якоїсь конкретної однієї галузі, а багатьох: отримує юридичну інформацію, економічну, медичну, соціальну, педагогічну.

Соціальний працівник мусить володіти фаховими знаннями з психології, соціології, психіатрії, знати законодавство, правові аспекти соціального захисту, теорії та методи соціальної роботи, наявні ресурси та методи їх використання; уміти спілкуватися та надавати інформацію, оцінювати потреби та представляти інтереси людини, підвищувати її можливості та сприяти розвиткові, створювати “мережу допомоги” та керувати процесом допомоги. Таким чином значно розширюється кругозір, чи, навіть, збільшується простір існування особи.

По-друге, дуже важливим є морально-психологічне задоволення від праці. Коли працюєш зі слабшими, стаєш сильнішим сам. Зрештою, це просто цікаво — знайомитися зі сферами життя, про які лише чув, і не просто знайомитися, але і допомагати людям звільнитись.

До того ж, досвід соціальної роботи дає впевненість у здатності подолати проблеми, що можуть виникнути у майбутній власній сім’ї. Крім того, ця сфера приваблює ще й тим, що вона є новою, лише розвивається, і тому відкриває широке поле діяльності: немає перенасиченості ринку праці й до кожного, хто вирішує цим займатися, ставляться високі вимоги. Багато проектів створюються у співробітництві з іншими країнами, де соціальна служба допомоги стоїть на більш високому рівні. Це дає унікальну можливість вчитися на уроках міжнародного досвіду.

Соціальна робота невідривна від суспільства і спрямована на усі його проблемні прошарки. Тому необхідність у соціальній роботі існуватиме доки існує суспільство, навіть за найвищого його розквіту, не кажучи вже за суспільство у кризовій ситуації.

Соціальна робота є складним процесом, що вимагає міцних знань соціології, психології, педагогіки, медицини, правознавства, економіки, теорії управління та інших галузей, її ефективність значною мірою залежить від самого соціального працівника, його вмінь, досвіду, особистих якостей. Офіційне введення цієї професії в Україні (як і в колишньому СРСР у цілому) відбулося весною 1991 року. Ініціатором його виступив тимчасовий науково-дослідний колектив (ТНДК) «Школа-мікрорайон» у Донбасі.

     

Цей колектив було створено для апробування нових підходів до виховної роботи за місцем проживання. У країні все більшої підтримки набуває концепція соціального виховання — педагогічно орієнтованої і доцільної системи подання допомоги особистості дитини в оптимальній реалізації здібностей і можливостей у суспільстві. Здійснюється вона на всіх етапах, у різних сферах мікросередовища особистості, з повноцінним використанням потенціалу кожного суб’єкта виховного процесу, включаючи й саму дитину.

За умов нашого недавнього минулого система шкільної освіти та виховання була орієнтована на підготовку слухняних виконавців, об’єктів зовнішнього впливу. Нині конче потрібне виховання вільної, творчої та відповідальної особи, здатної витримати конкуренцію, утвердитися і свідомо, активно діяти в динамічному, суперечливому суспільстві.

Відоме на Заході під різними назвами (соціальне, громадянське, гігієнічне, моральне та ін.), воно має за мету сприяти власному благополуччю дитини, органічною частиною якого є турбота про благополуччя інших людей. Тобто це альтруїстичне виховання за своїм спрямуванням. Його першочергове завдання — сформувати у дітей сукупність найважливіших бажань, які відповідають тим соціальним цінностям, що мають стати їхніми особистими цінностями Необхідність такого виховання очевидна і в нашій країні. Його дієвим механізмом може стати соціальна робота серед батьків та дітей.

Обов’язки працівника соціальної роботи

Спеціаліст соціальної роботи наділений різноманітними посадовими обов’язками. Основні з них такі:

  • володіти основами пенсійної справи, соціального захисту сімей з дітьми, інвалідів, одиноких та інших соціальне незахищених громадян;
  • виявляти на підприємствах, в мікрорайонах, селах сім’ї окремих осіб, які потребують соціально-медичну, юридичну, психолого-педагогічну, матеріальну й іншу допомогу, охорону морального, фізичного і психічного здоров’я;
  • встановлювати причини виникаючих у них труднощів, конфліктних ситуацій, в т.ч. за місцем роботи, навчання і т.д., допомагати їм у розв`язанні існуючих проблем, працевлаштуванні, соціальному захисті;
  • сприяти інтеграції діяльності різних державних і громадських організацій та установ по наданню необхідної соціально-економічної допомоги населенню;
  • проводити психолого-педагогічні та юридичні консультації з питань сім`ї і шлюбу, виховну роботу серед дітей, схильних до правопорушень;
  • надавати допомогу в укладанні угод про надомну працю батькам що мають неповнолітніх дітей, інвалідам, пенсіонерам;
  • виявляти і надавати підтримку дітям та дорослим, яким потрібна опіка і піклування, влаштування в лікувальні й учбово-виховні заклади, матеріальна, соціально-побутова та інша допомога;
  • організовувати громадський захист неповнолітніх правопорушників при необхідності — брати в ньому особисту участь;
  • сприяти створенню і діяльності центрів соціальної служби для молоді, допомоги сім’ї (всиновлення, опікунство, піклування), юнацьких, підліткових, дитячих об’єднань, асоціацій, клубів за інтересами;
  • допомагати організації і виховній діяльності інтернатів, притулків для інвалідів, людей похилого віку, бездомним та ін.;
  • брати участь в роботі по соціальній адаптації і реабілітації осіб, які повернулися з спеціальних навчально-виховних установ і місць позбавлення волі, розв’язанні інших гострих соціальних проблем.

Головні функції спеціаліста з соціальної роботи

Різноманітні професійні вимоги до спеціаліста з соціальної роботи випливають з таких його головних функцій: діагностична, прогностична, правозахисна, організаційна, профілактична, соціально-медична, соціально-педагогічна, технологічна, соціально-побутова і комунікативна. Коротко пояснимо суть кожної.

Перша функція соціального працівника полягає у вивченні особливостей сім’ї, групи людей, ступеню й спрямованості впливу на них мікросередовища і постановці відповідного «соціального діагнозу». З його врахуванням прогнозується розвиток подій, процесів, моделі соціальної поведінки. В разі потреби використовуються закони і правові акти з метою надання допомоги і підтримки людей, їхнього захисту. Соціальний працівник сприяє організації соціальних служб на підприємствах і за місцем проживання, залучає до їх роботи громадськість, спрямовує їхню діяльність до надання різних видів допомоги і соціальних послуг населенню.

Велику увагу він приділяє попередженню і профілактиці негативних явищ, приводячи в дію різні механізми (юридичні, психологічні, медичні, педагогічні та ін.), організуючи відповідну допомогу особам, що її вкрай потребують. Безпосередня соціально-медична функція працівника соціальних служб полягає в організації роботи з профілактики здоров’я, засвоєнні навичок першої медичної допомоги, підготовці молоді до сімейного життя, в розвитку трудотерапії та ін.

Багатопланова його соціально-педагогічна функція: виявляти інтереси й потреби людей у різних видах діяльності (культурно-освітній, спортивно-оздоровчій, науково-технічній) і залучати до роботи з ними відповідні установи, творчі спілки, асоціації та ін. Суть психологічної функції — застосування різних видів консультування і корекції міжособистих стосунків, сприяння соціальній адаптації індивіда, допомога в соціальній реабілітації всім нужденним.

Чільне місце в діяльності соціального працівника займає соціально-побутова функція, що полягає у наданні необхідної допомоги й підтримки різним категоріям населення (інвалідам, перестарілим, новоствореним сім’ям і т.д.) в поліпшенні їх житлових умов, облаштуванні, веденні домашнього господарства тощо. Нарешті, комунікативна функція передбачає встановлення контактів з клієнтами, організацію обміну інформацією, формування єдиної стратегії взаємодії сприймання і розуміння іншої людини.

Професійна ідеологія соціального працівника

Вже із стислої характеристики функцій видно, якими різними видами діяльності доводиться займатися соціальному працівникові. При розв’язанні соціальних проблем він має бути і соціологом, і педагогом, і лікарем, і правознавцем. Можна виділити такі три головні підходи, до яких він часто вдається.

Виховний — виконання ролі вчителя, консультанта, експерта. Соціальний працівник дає поради, навчає вмінню, моделюванню і демонстрації правильної поведінки, встановлює зворотний зв’язок, застосовує рольові ігри як метод навчання.

Наступний підхід зводиться до ролі помічника, прихильника або посередника в подоланні апатії чи дезорганізації особи, коли їй це зробити самій важко. Діяльність соціального працівника за такого підходу спрямована на пояснення поведінки, обговорення альтернативних варіантів, з’ясування ситуацій, підбадьорювання і мобілізацію внутрішніх ресурсів клієнта.

Адвокативний підхід застосовується тоді, коли треба юридичне захистити громадянина чи групу людей (подання об’єктивної інформації, співпраця з адвокатом, допомога клієнтові в усвідомленні прав і обов’язків, добір документально обґрунтованих звинувачень і т.д.).

Соціальний працівник відіграє активну роль в плануванні, узгодженні дій різних систем соціальної допомоги населенню. Він справляє безпосередній вплив на особу чи групу людей. Це не стільки виховний, словесний, як діяльний процес, створення умов для розвитку особи чи системи, просування до наміченої мети з допомогою відповідних засобів і методів.

Цей процес — взаємодія (інтеракція), тобто вплив на свідомість клієнта соціального працівника та інших факторів, його прихильне і правильне сприймання і відповідне реагування, ставлення до суб’єктів впливу, тобто зворотна дія, координування, коригування взаємних зусиль.

Джерелами впевненості соціального працівника у праві справляти такий вплив є його знання та досвід, поінформованість, узаконені повноваження, статус і репутація, харизматичні дані, особиста привабливість, благородство та інші риси. Вони набуваються у процесі навчання, самовиховання, життєвої практики.

Фундаментальне значення мають знання і досвід, на них ґрунтується вміння впливати на інших людей. Багато важать, зокрема, здібності, навички інтерв’ювання, тактовного надання підтримки, встановлення зворотного зв’язку, послідовність і наполегливість, терпеливість і витримка, самоконтроль, щира зацікавленість, спрямовані на досягнення перемін у поведінці та стосунках між соціальним працівником і клієнтом.

Головне для майбутніх спеціалістів з соціальної роботи — мислити системно, діалектичне, не втрачати цілого за частковим, бачити завжди клієнта з усіх боків, а не симптоми чи окремі ознаки його занедужання і втрати опори в сім’ї, на роботі, в побуті, у суспільстві.. Теоретичні дисципліни допоможуть поєднати частини в ціле, дотримуючись принципу діалектичної єдності в підході до людини і суспільства. Соціальний і науковий прогрес коригуватиме зміст і методику навчання в університеті, формуватиме спеціаліста цього профілю, критерії оцінки знань і навичок, найбільш раціональні шляхи і методи їх засвоєння.

Навчальний процес, як вже неодноразово підкреслювали, — процес двосторонній. Це не тільки і не стільки діяльність викладача, скільки наполеглива, цілеспрямована праця студента. Кінцева мета, потрібні результати навчання можуть бути досягнуті лише внаслідок засвоєння усього учбового матеріалу. Враховуючи ж глибоку насиченість кожного заняття новою інформацією, принципи інтеграції і комплексності, а також необхідність тісного зв’язку навчання з практикою, цілком очевидно, що студент повинен не лише відвідувати лекції, але й активно працювати на всіх заняттях.

Тільки так можна не. лише ознайомитися з навчальним матеріалом, переказати його, але й надовго засвоїти його, зуміти практично застосувати набуті знання, тобто сформувати в собі необхідні навички, переконання, вміння. Ось тоді й буде досягнуто мету навчання, що максимально наближує студента до умов майбутньої професійної діяльності.

Основні положення для цієї діяльності, як вказувалося, — систематичність, послідовність, активність, цілеспрямованість. Вони відомі давно, важливі скрізь і завжди, та в наш бурхливий, переломний час і стосовно вашої майбутньої діяльності мають особливе значення. З врахуванням цього треба і розпочинати оволодіння обраною спеціальністю:

  • мати професійний такт, бути відкритим і співучасливим до чужих труднощів, викликати симпатії і довіру в оточуючих, дотримуватися професійної таємниці, делікатності в усіх питаннях, що зачіпають інтимні сторони життя людини;
  • виховувати в собі емоційну усталеність, бути готовим до психічних перевантажень, уникати однобічності, невротичних відхилень у власних оцінках та вчинках, незважаючи на можливі не вдачі (недовіру, образу, відмови тощо), сумлінно виконувати свій;
  • обов’язок, зберігати витримку, залишатися доброзичливим і чуйним до клієнта;
  • вміти приймати рішення в несподіваних, навіть екстремальних, ситуаціях, чітко формулювати свої думки, грамотно і дохідливе їх викладати, критично оцінювати свою діяльність, уникати зверхності, зарозумілості;
  • ділитися своїми знаннями, досвідом з колегами, молодими соціальними працівниками, популяризувати свою професію, підтримувати високі стандарти своєї поведінки.

Цей перелік вимог, звичайно, далеко не повний. Вони конкретніше викладені в професіограмі, посадових інструкціях та інших документах, що регулюють виконання службових обов’язків. Підкреслимо, нарешті, такі далеко не банальні істини, як відданість своїй справі, чесність, правдивість, загострене сприймання людського горя, жертовність, благородство. Соціальний працівник повинен чітко відрізняти заяви і дії, зроблені ним як приватною особою, так і представником соціальної роботи як професії.

Сукупність особистісних якостей втілюється у стилі поведінки соціального працівника і системі стосунків, які він формує. Деякі з них вільно почуваються в конфліктних ситуаціях, інші віддають перевагу співробітництву і взаємодопомозі колег. Одні вміють спілкуватися з балакучими клієнтами, другі швидше «знаходять мову» із небагатослівними й мовчазними.

Одні більш чутливі до дітей, інші-до людей похилого віку. Деякі витримують і агресивне ставлення, а дехто сприймає боляче найменшу недовіру до себе. Подібні приклади можна довго продовжувати. Та вони лише підтвердять одне: велику роль індивідуальних якостей соціального працівника у його професійній діяльності.

Серед них виділимо насамперед такі: гуманістична спрямованість, особиста і соціальна відповідальність, загострене відчуття до бра і справедливості, власна гідність і повага гідності іншої людини, терпеливість, ввічливість, порядність, емпатичність, готовність зрозуміти клієнта і прийти йому на допомогу, стриманість, адекватність самооцінки, щирість, щедрість, соціальна адаптованість.

Ці та інші риси можна поділити на три групи:

  • психологічні характеристики, що є складовою частиною придатності де соціальної роботи;
  • психолого-педагогічні якості, орієнтовані на вдосконалення;
  • соціального працівника як особистості;
  • методичні навички і зусилля, спрямовані на створення особистого іміджу (привабливості).

До першої групи якостей включаються вимоги, що висуваються у професійній діяльності і психічних процесах. Це сприймання пам’яті, уява, мислення, психічні стани (втомлюваність, апатія, стреси, тривожність, депресії), увага як стан свідомості, емоційні характеристики (стриманість, індиферентність) і вольові (наполегливість, послідовність, імпульсивність). Деякі з цих вимог є безумовними.

Вони входять до структури задатків. Інші на перший погляд відіграють другорядну роль. За їхньої нерозвиненості або відсутності негативні наслідки про являться не одразу в професійній діяльності, але за несприятливих умов вони практично неминучі (в складних ситуаціях, коли потрібна мобілізація всіх внутрішніх ресурсів, при розв’язанні складних, не стандартних завдань і т.д.).

У практичній роботі з людьми психологічні вимоги ґрунтуються на зібраності, уважності, розумінні іншого, терпінні, самоволодінні та ін. При виборі професії, оцінці кадрів доцільно орієнтуватися не на окремі властивості психіки, а на характеристику особистості як цілісного утворення, на її системну якість, соціальну спрямованість. У формуванні такого стану суттєву роль відіграють як природні дані, так і бажання вчитися, установки, ціннісні орієнтації, вольові зусилля людини, яка обрала професії соціального працівника.

До другої групи якостей відносяться самоконтроль, самокритичність, самооцінка своїх вчинків, фізична тренованість, само навіюваність, вміння керувати своїми емоціями. Вони також доступні завдяки самовихованню.

У третю групу якостей включають комунікативність, емпатичність (вловлювання настроїв людей, з’ясування їх установок, очікувань, співпереживання їхнім нуждам), візуальність (зовнішня привабливість особи), красномовність та ін. їх також можна розвинути власними зусиллями — з допомогою фахових віщань, методичної літератури, тренувань та іншими способами.

Принципове значення при цьому має професійне самовизначення. У зарубіжній і вітчизняній психології є багато «конструкцій», покликаних допомогти людині правильно обрати професію (теорії Т. Парсонса, Д. Сюпера, та ін.).

Синтезуючи їх, можна сказати, що процес професійного самовизнання не короткочасний, а тривалий, він відбувається під впливом багатьох факторів (об’єктивних і суб’єктивних), індивідуально своєрідний і не повторний. Провідну роль у цьому процесі відіграють інтереси і зусилля особи. Він проходить декілька етапів (пошуку, зростання, зміцнення, стабілізації, спаду), має якісні характеристики (зміст, широта, глибина, усталеність).

В реалізації професійних планів чимало залежить від здібностей. Вони мають індивідуальну міру вияву (успішність, якісна своєрідність виконання діяльності, ступінь реалізації наміченого). При самовизначенні особи до вибору професії одне з головних завдань — оцінка загальних здібностей і прогнозування їх розвитку, визначення сформованості інтересу, бажання і готовності реалізувати життєві плани.

Отже, соціальна робота вимагає усвідомленого вибору, ґрунтовної підготовки і постійного вдосконалення спеціалістів у цій галузі.

Передбачається створити трьохрівневу систему соціального страхування. і надалі діятиме державне страхування для деяких категорій працівників та Їх сімей (військовослужбовці, працівники правоохоронних органів державної влади та ін.). За окремими законами намічається страхування громадян в асоційованих, приватних та інших страхових організаціях за персональними угодами.

Таким чином, громадяни матимуть можливість одержати додаткові види послуг чи матеріального забезпечення при настанні страхового випадку, з інших причин, передбачених угодою. Добровільне страхування відбуватиметься в основному щодо працівників вільних професій. Його умови для цих громадян будуть передбачені окремими законами з соціального страхування.

Як вказувалося, крім знань, потрібно ще набути і певні особистісні якості, необхідні соціальному працівнику. Вони формуються в ході оволодіння знаннями, виховної роботи, самостійними зусиллями студента. Сумлінне ставлення до справи, відповідальність, чесність, по рядність, принциповість, цілеспрямованість — пі якості потрібні усім спеціалістам.

Для соціальних працівників вони є суттю спеціальності, запорукою успішного виконання професійних обов’язків, громадського визнання і морального самоутвердження. Вказані якості необхідні для усіх видів соціальної роботи, хоча в деяких сферах якась із них може виділятися виразніше.

Соціальний працівник має бути гуманним, поважати людину, яка потребує допомоги, підтримати її професійно і морально, надихнути на подолання труднощів, вселити віру у власні сили й можливість повернення до гідного життя. Переконливі приклади соціальної реабілітації дають фольклор, художня література, сучасна дійсність. Вітчизняна й зарубіжна історія багаті зразками самовідданої, безкорисливої філантропії, милосердя, опікування та інших форм благодійності. Нам є на що орієнтуватися, що запозичувати і примножувати.

Отже, соціальна робота — настійне веління часу, а українське суспільство в ході своєї наступної трансформації довго відчуватиме гостру потребу в кваліфікованих фахівцях для її повсюдного, вмілого та ефективного здійснення.

Сьогодні в Україні ми спостерігаємо вельми неприємні тенденції. Це зменшення чисельності населення, збільшення кількості розлучень, а отже і проблемних сімей, сиріт, відбувається старіння населення, зубожіння, а тому поширюється жебрацтво, через неякісне медичне обслуговування зростає кількість неповноцінних дітей, інвалідів, широко розповсюджені захворювання на венеричні хвороби, у тому числі на СНІД, що зазвичай трапляється під час суспільних негараздів, зростає захворюваність на наркоманію і токсикоманію, зростає злочинність.

На соціальну сферу впливає економічна ситуація в країні: спад виробництва, зниження продуктивності праці, знецінення заощаджень населення внаслідок гіперінфляції, зниження реальної заробітної плати і пенсій, падіння рівня зайнятості, зростання безробіття. За таких умов населення деморалізується. Тому діяльність соціальних працівників на сьогодні залишається вкрай перспективною і необхідною течією.

Література

1. Батищева Г.О., Зайцева З.Г. Робота соціальних служб для молоді з молодою сім’єю (методичні рекомендації). — К.: А.Л.Д., 1996. — 100 с.

2. Киевские Ведомости. — 1999, 21 июня.

3. Молода сім’я України 90-х, — К.: А.Л.Д., 1996. — 104 с.

4. Ткаченко М., Король І., Ткаченко Л. Формування громадської думки в галузі прав дітей з психіатричними діагнозами. — К.: Арктур-А, 1999. — 72 с.

5. Соціальна політика і соціальна робота. — 1997, №2,3.


30.11.2010

ru.osvita.ua

Соціальний працівник. Посадові обов’язки

Соціальний працівник — це професія, якавідіграє велику роль в сучасному суспільстві. Не секрет, що населення країни старіє, а матеріальний рівень і в більшій частині стан здоров’я не дозволяють людям похилого віку жити активно. Іноді так складаються обставини, що єдиною людиною, яка пов’язує літньої людини із зовнішнім світом, є саме особа, яка представляє соціальну службу. Насправді саме завдяки цій службі літні люди, яким не на кого в житті спертися, отримують можливість спілкуватися, купувати продукти харчування і медикаменти, необхідні предмети гігієни і побуту.

Добре, коли соціальний працівник має середнюспеціальну освіту або вищу професійну освіту, але, на жаль, в даний час до обслуговування громадян похилого віку та інвалідів залучаються особи, зовсім не мають професійної підготовки. Для виконання цієї роботи потрібна наявність багатьох душевних якостей і в цю професію найчастіше приходять за покликом серця.

Соціальний працівник повинен досконало знатидержавні закони, постанови та нормативні акти про соціальне обслуговування інвалідів та громадян похилого віку. Також він повинен бездоганно виконувати правила трудового внутрішнього розпорядку та посадові інструкції. Керуючись правилами охорони праці та основними правилами техніки безпеки, нормами санітарії та пожежної безпеки, працівник соціальної служби може надавати посильну допомогу за місцем проживання своїх підопічних. Дуже важливо, щоб це виконувалося, не тільки не викликаючи дискомфорту або подразнення з боку літньої людини, а й грамотно.

У своїй роботі соціальний працівник використовує спеціальні знання, наприклад, основи психології осіб старшого віку. Крім цього, він повинен знати основи надання першої невідкладної медичної допомоги.

Обов’язки соціального працівника в першучергу полягають у тому, щоб виявляти серед населення відведеного їм ділянки інвалідів та громадян похилого віку, які не можуть виконувати самостійно роботу по дому і гостро потребують обслуговування. Працівники цієї сфери постійно проводять анкетування серед літніх людей, пенсіонерів та інвалідів на ввіреній їм території, роз’яснюють їм їх права, на які вони можуть розраховувати.

В обов’язки соціального працівника входитьоформлення документів, а також контакт з родичами підопічних і лікуючим лікарем. Він повинен дотримуватися конфіденційності стосовно до своїх підопічних, оформляти матеріальну допомогу, належну за законом інвалідам і пенсіонерам. При необхідності він повинен брати в поліклініці рецепти на отримання медикаментів за пільговими цінами, що передбачено для цієї категорії громадян. Це теж входить в його прямі обов’язки.

Соціального працівника чекають з нетерпінням, адженайчастіше він єдиний помічник у домі. Він купує продукти і приносить чеки, стежить за станом здоров’я самотніх людей і каже їм добрі слова в будні і свята.

В його обов’язки входить ведення документів позвітності. Про свою непрацездатності повідомляє заздалегідь, так як це дозволить знайти заміну на час хвороби. Не можна забувати, що це практично незамінна посаду — соціальний працівник. Обов’язки його цим не обмежуються, він бере активну участь в житті підопічних. Небайдужі люди, які вибрали таку професію, повністю ведуть домашнє господарство недієздатним людям, замінюючи родичів, які відсутні або перебувають далеко і не можуть допомагати день у день своїм близьким. Вони з любов’ю приготують або розігріють їжу, заварять ароматний чай і допоможуть застелити ліжко, а це так важливо для самотньої людини, який з нетерпінням чекає, що пролунає дзвінок і прийде соціальний працівник. Обов’язки його — це і турбота про те, щоб в будинках їх підопічних була вода, і, звичайно, тепло. При виникненні проблем вони можуть зв’язуватися з ЖКГ і вирішувати питання від імені людини, за яким їм довірені були наглядати.

Крім того, вони здають речі в прання, хімчистку ідоставляють їх назад, оплачують комунальні послуги, пишуть листи на прохання пенсіонерів, приносять газети і журнали. Вони також є вірними супутниками при організації культурно-масових заходів, можуть супроводжувати літньої людини на заходи, які влада організує спеціально для цієї категорії громадян.

P>>

uk.stuklopechat.com

Соціальний працівник: вимоги до посади. Бюджетна бухгалтерія, № 43, Листопад, 2015

Спочатку з’ясуємо, хто ж такий соціальний працівник. Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003 р. № 966-IV соціальний працівник — це професійно підготовлений фахівець, що має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи і надає соціальні послуги.

Стаття 17 цього Закону встановлює, що кваліфікаційні вимоги до соціальних працівників, інших фахівців, які надають соціальні послуги, порядок їх атестації визначають відповідні органи виконавчої влади.

Кваліфікаційні вимоги до посади «соціальний працівник» та кваліфікаційна характеристика цієї посади затверджені наказом Мінсоцполітики від 24.07.2006 р. № 274.

Зокрема, цим наказом передбачено, що робітник, який працює на посаді «соціальний працівник», повинен знати законодавство у сфері надання соціальних послуг; основи етики та професійного спілкування; зміст, форми та порядок надання послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах; методи і форми соціальної роботи зі спеціальними групами клієнтів; основи психології; основи медичних та гігієнічних знань; основи економіки, права та трудового законодавства, норми охорони праці та виробничої санітарії; діловодство. Також норми цього наказу визначають, що для роботи на цій посаді достатньо неповної вищої освіти відповідного напряму підготовки (молодший спеціаліст) без вимог до стажу роботи.

Кваліфікаційні характеристики інших посад соціальних працівників визначено у Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників «Випуск 80. Соціальні послуги», затвердженому наказом Мінсоцполітики від 14.10.2005 р. № 324.ср. 025069200

Цим Довідником передбачено, що порядок застосування кваліфікаційних характеристик, внесення змін і доповнень до них, визначено у розділі «Загальні положення» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників «Випуск 1. Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності», затвердженого наказом Мінсоцполітики від 29.12.2004 р. № 336 (далі — Довідник № 336).

А якщо працівник не має відповідного напряму освіти, але в нього чимало практичного досвіду? У такому випадку слід звернутися до Довідника № 336.

Зокрема, у п. 11 Загальних положень цього Довідника зазначено: особи, які не мають відповідної освіти або стажу роботи, встановлених кваліфікаційними вимогами, але мають достатній практичний досвід та успішно виконують у повному обсязі покладені на них завдання та обов’язки, можуть бути, як виняток, залишені на займаній посаді або призначені на відповідні посади за рекомендацією атестаційної комісії (якщо інше не передбачено актами, що мають вищу юридичну силу).

Тобто рішення про те, чи можливо призначити працівника на відповідну посаду, чи відпо

i.factor.ua

Основні ролі соціального працівника

16 Введення у соціальну роботу. Глава 1

-орієнтуйся на прагнення та бажання клієнта;

-роби тільки те, що необхідно;

-спирайся на добру волю, згоду клієнта;

-допомагай людям дізнатися про власні ресурси та можливості їхнього розкриття;

-збільшуй кількість варіантів вибору для клієнта;

-будь реалістичним;

-практикуй те, що ти знаєш, та те, в що віриш;

-продовжуй навчання.

В залежності від методів, які використовує в роботі соціальний працівник, а також навичок і вмінь, володіння якими вимагає застосування цих методів, виділяють шерег ролей у соціальній роботі [18]. У практичній соціальній роботі основними є ролі, пов’язані із безпосереднім наданням послуг.

До цієї групи відносять:

-індивідуальну роботу або консультування;

-подружню або сімейну терапію;

-групову роботу;

-освіту/поширення інформації.

Наступна група ролей соціального працівника пов’язана із поєднанням систем. Тут маємо такі ролі:

Брокер

У процесі роботи виникає необхідність направлення клієнта до інших установ. Виконання цієї ролі вимагає знань про наявні у громаді ресурсні системи, їхні особливості та встановлення необхідних робочих стосунків з відповідними співробітниками цих установ. Прикладами виконання ролі брокера є направлення соціальним працівником територіального центру пенсіонера до управління соціального захисту населення з метою оформлення субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг або до поліклініки до дільничного лікаря.

Керівник випадку/координатор

Деякі клієнти мають обмежені можливості для того, щоб самостійно доступитися до інших ресурсних систем. Соціальний працівник у такому випадку є відповідальним за оцінювання потреб клієнта, влаштування та координацію надання необхідних послуг іншими спеціалістами через їх залучення або супроводження клієнта до певних установ.

Предмет і завдання соціальної роботи

17

Арбітр

У ситуаціях, коли виникають непорозуміння з клієнтом або колегами, хтось третій може виконувати роль арбітра при вирішенні суперечливих питань. За наших умов таку роль виконують, як правило, керівники установ або його відділень. У країнах Західної Європи та Південної Америки роль арбітра можуть виконувати також представники Асоціації соціальних працівників.

Представник/захисник клієнта

Ця роль передбачає представництво інтересів клієнта від висловлення його бажань, волі, ведення переговорів від його імені до захисту його юридичних інтересів, зокрема у суді.

Представництво

Виділяють такі види представництва [19]:

•професійне — здійснює працівник відповідної організації, який веде переговори від імені клієнта задля отримання послуг;

•громадянське — здійснюють навчені добровольці;

•самопредставництво — здійснюють самі клієнти, їхні родичі. Це дієвий спосіб представництва, бо «ніхто не знає краще, як тисне черевик, аніж той, хто його носить»;

•юридичне;

•колективне — полягає у створенні позитивного іміджу певної групи клієнтів, представлення проблем з використанням засобів масової інформації (ток-шоу, телета радіопередачі, документальні фільми, статті) або

ззалученням громадськості (конференції з запрошенням відповідальних осіб, поєднання відзначення дня психічного здоров’я, інваліда тощо з акціями з метою привернення уваги широкого загалу до проблем цих людей).

Соціальні працівники, які мають високий рівень освіти та досвід роботи, можуть виконувати також інші ролі, що передбачають підтримку та вдосконалення систем соціального захисту. Вони можуть бути експертами соціальних служб, членами мультидисциплінарної команди (яка складається з різних фахівців), керівниками. Соціальні працівники можуть також виконувати роль дослідника та ролі, що мають на меті розвиток систем, а саме, бути розробниками програм, розробниками напрямів роботи та процедур, бути полегшувачами змін та представниками інтересів громад.

1 о Введення у соціальну роботу. Глава 1

Клієнти соціальної роботи: вразливі/маргіналізовані верстви населення

Клієнтами соціальної роботи є окремі клієнти, групи клієнтів, їхні родичі, сім’ї, громади. Вони не можуть самостійно подолати свої проблеми, вийти з життєвої кризи, функціонувати самостійно і тому потребують сторонньої допомоги.

Варто підкреслити, що стан клієнта є динамічним і соціальному працівникові потрібно зважати на це. Соціальний працівник має прагнути розвивати самостійність своїх клієнтів. Клієнт не повинен бути залежним від соціального працівника, стосунки з ним мають характеризуватися взаємодією, партнерським характером.

Важливо зрозуміти, що клієнтом соціального працівника за певних обставин може стати кожний. Тому не варто протиставляти клієнтів соціаль-

ним працівникам.

 

 

ВОНИ (клієнти)

<=>

МИ (професіонали)

МИ (партнери)

Потенційними клієнтами соціальної роботи є представники вразливих/пригнічених верств населення.

Вразливими вважають індивідів або соціальні групи, що мають більшу, ніж інші, ймовірність зазнати негативних впливів соціальних, екологічних факторів або дістати хвороби. Синонімом цього поняття є «групи ризику» (про спеціальні групи клієнтів йтиметься у відповідній главі цієї книжки).

Звичайно, у кожному суспільстві можна виділити певні вразливі соціальні групи. Потенційними клієнтами соціального працівника є різні за віком люди (від немовлят до престарілих) і представники різних рас, етнічних груп, соціоекономічних рівнів, релігій.

Розглянемо групи потенційних клієнтів соціальної роботи [20]:

-бездомні;

-родини, в яких є проблеми дитячої занедбаності, сексуальних, фізичних зловживань стосовно дитини або одного з партнерів;

-подружні пари, які мають серйозні подружні конфлікти;

-родини, в яких дитину виховує лише один із батьків, та в яких мають місце серйозні конфлікти;

-ВІЛ-інфіковані люди та їхні родини;

-особи, які мають низькі доходи через безробіття, відсутність годувальника, фізичні вади, низький рівень професійної підготовки тощо;

-особи, які порушили закон і були за це покарані;

-вагітні дівчата-підлітки;

-гомосексуалісти/лесбіянки, які мають особисті або сімейні проблеми;

Предмет і завдання соціальної роботи 19

-особи, які мають соматичні (тілесні) чи психічні захворювання або інвалідність;

-залежні від алкоголю, наркотиків та їхні родини;

-іммігранти та меншини, що мають недостатні ресурси та можливості, або ті, хто став жертвою расизму, сексизму або інших форм дискримінації;

-особи із затримками розвитку (інваліди розвитку) та їхні родини;

-особи похилого віку, які не можуть адекватно функціонувати;

-мігранти та біженці, які мають недостатні необхідні ресурси;

-діти, які мають проблеми, пов’язані з навчанням в школі, та їхні ро-

дини;

-особи, які перебувають у стресовому стані, пов’язаному з травмуючими подіями (вихід на пенсію, смерть близької людини тощо), а також діти, які залишили сім’ю.

Очевидно, що не всі наведені категорії віднесені до потенційних клієнтів

вУкраїні. Не завжди ми можемо констатувати, що в нашій країні надають необхідні послуги всім цим категоріям клієнтів. Соціальну роботу здійснюють як державні, так і громадські організації, а також церковні громади. Одним із напрямів діяльності останніх стає робота з людьми, які мають певні проблеми, а саме, з тими, хто скоїв злочин, із залежними від алкоголю або наркотиків, із безпритульними дітьми, з невиліковно хворими. Отже, церкви беруться за розв’язання складних проблем, які мають, до того ж, найбільшу соціальну значущість.

Поширеними в західних країнах є спеціалізовані соціальні служби, спрямовані на розв’язання проблем таких категорій клієнтів:

-діти і сім’ї;

-особи похилого віку;

-хворі;

-особи з функціональними обмеженнями;

-залежні від психоактивних речовин;

-ті, хто живе з ВІЛ/СНІДом;

-іммігранти.

Важливим є термін «соціально виключені люди». Мається на увазі, що люди ці виключені з основного потоку життя. У Великобританії до цієї категорії відносять правопорушників, бездомних, а у Франції та Німеччині сюди додають ще й безробітних та бідних, які бідують упродовж тривалого часу [21].

Для обгрунтованого визначення категорій потенційних клієнтів потрібно здійснювати моніторинг соціальних проблем та потреб. Окрім цього необхідним є також відпрацювання критеріїв визначення належності до певної групи клієнтів. На підставі визначених соціальних проблем та потреб і має розвиватися система надання послуг і, можливо, навіть створюватися нові організації. При цьому необхідне законодавче забезпечення, яке регулює діяльність соціального працівника щодо різних груп клієнтів.

studfiles.net

Соціальний працівник. Територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян

Завдання та обов’язки. Бере участь у виконанні покладених на відділення соціальної допомоги вдома завдань. Виявляє одиноких людей похилого віку та непрацездатних громадян, які живуть у зоні обслуговування і потребують сторонньої допомоги. Згідно з положенням про відділення соціальної допомоги та договорами, що укладені між відділенням та одиноким непрацездатним громадянином, не рідше двох разів на тиждень відвідує одиноких, надає соціально-побутові послуги, виявляє додаткові потреби, що необхідно вирішити та виконує їх самостійно або через підприємства торгівлі, побуту, громадського харчування, заклади охорони здоров’я, товариські, благодійні організації тощо.

Питання, що не може виконати самостійно, передає для виконання начальнику відділення соціальної допомоги вдома. Веде особові справи закріплених за ним одиноких непрацездатних громадян, своєчасно вносить до них зміни та доповнення. Доставляє додому обіди, продукти харчування, медикаменти, промислові та інші необхідні товари, прибирає житлове приміщення, здає білизну до пральні, хімчистки, речі домашнього побуту в ремонт, оплачує комунальні та інші послуги.

Надає долікарську допомогу, міряє температуру, прикладає гірчичник, зігріваючі компреси, викликає лікаря додому, супроводжує в лікарню та інші лікувальні установи. Організовує роботу з ремонту житлового приміщення, оброблення присадибної ділянки, збирання врожаю, постачання палива тощо. Своєчасно і точно виконує розпорядження, вказівки і окремі доручення своїх керівників. Додержується правил охорони праці та протипожежного захисту.

Повинен знати: Конституцію України ; інструктивні та методичні документи, що стосуються відділення соціальної допомоги; порядок організації надання соціально-побутових, медичних послуг; порядок оформлення документів на обслуговування відділенням соціальної допомоги вдома підрозділами територіального центру та влаштування одиноких громадян на постійне місце проживання до будинку-інтернату (пансіонату) для громадян похилого віку та інвалідів; специфіку роботи з особами похилого віку; державну мову; правила охорони праці та протипожежного захисту.

Кваліфікаційні вимоги. Неповна вища освіта (молодший спеціаліст) з соціального, медичного, педагогічного, правознавчого напряму підготовки або професійно-технічна освіта відповідного напряму підготовки. Без вимог до стажу роботи.

jobs.ua

Соціальний працівник. Хто він?


Розмова на цю тему назрівав давно. То недостатнє висвітлення питання в ЗМІ, то необізнаність громадян у соціальній політиці держави, або банальна плутанина термінів, у яких мало орієнтуємося, змішана з інформацією з іноземних фільмів, де соціальні працівники наділені гиперболизированными правами — та щось все ж призвело до разючу необізнаність, з якою ми з вами спробуємо поборотися. Так хто ж він насправді, цей «соціальний працівник» ? Що люди різного віку, соціального положення і професій вкладають в це поняття?
Професія соціального працівника має дуже мало спільного з тим комплексом понять, які вкладають пересічні громадяни словосполучення « соціальний працівник ». Для повного розуміння термінів і понять нам доведеться хоча б коротко торкнутися деяких організацій, в яких соціальні працівники працюють, тобто соціальних служб.
Соціальні служби — це …
… Підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та господарювання , а також громадяни, які надають соціальні послуги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах (такий політкоректний термін ) і потребують сторонньої допомоги. Отже, ЗУ «ПРО соціальні послуги» можемо зрозуміти, що соціальні служби покликані саме надавати послуги населенню для вирішення життєвих проблем різного характеру. Іншими словами — допомагати. Які організації це роблять? Найвідомішими серед всіх є центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, управління праці та соціального захисту населення, центри зайнятості населення тощо .
До складу управління праці та соціального захисту населення входить територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян. Соціальний працівник, відповідно до довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, бере участь у виконанні покладених на відділення соціальної допомоги вдома завдань. Надає самотніх престарілих і непрацездатних громадян, які живуть у зоні обслуговування і потребують сторонньої допомоги. Згідно з положенням про відділення соціальної допомоги і договорами між відділенням та одиноким непрацездатним громадянином не рідше двох разів на тиждень відвідує одиноких, надає соціально — побутові послуги, виявляє додаткові потреби, які необхідно вирішити, і виконує їх самостійно або через підприємства торгівлі, побуту, громадського харчування, установи охорони здоров’я, товариські, благодійні організації тощо . Це те , що стосується саме соціального працівника як професії.
Для подолання або уникнення складних життєвих обставин громадяни можуть звернутися в Центр соціальних служб для сім’ї , дітей та молоді ( ЦСССДМ ) , який надає необхідні послуги ( соціально-побутові , психологічні , соціально — педагогічні , соціально-медичні , соціально — економічні , юридичні , послуги з працевлаштування , інформаційні тощо ) або перенаправляє людини до організації , яка спеціалізується на вирішенні тієї чи іншої проблеми. Працівниками ЦСССДМ є, крім інших, фахівці з соціальної роботі .
Фахівець з соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю здійснює соціальне інспектування та оцінку потреб; планує і визначає методи допомоги; надає соціальні послуги ; забезпечує соціальний супровід , сприяє формуванню знань , умінь , навичок ; активізує ресурси громад ; проводить моніторинг та оцінку якості соціальних послуг . Простими словами , фахівці з соціальної роботі допомагають особам , сім’ям , дітям подолати ті життєві труднощі , з якими самостійно останні впоратися не можуть. Проводиться профілактична робота з питань збереження та зміцнення здоров’я , навчання з метою поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем , виявлення та сприяння розвитку всебічних інтересів осіб , надання консультацій з питань чинного законодавства , надання інформації різного характеру для вирішення життєвих проблем.
чи Може соціальний працівник забрати дитину ?
Фахівцями із соціальної роботи для знайомства з сім’ями , які проживають на закріпленій за спеціалістом території , а також для раннього виявлення і недопущення потрапляння у складні життєві обставини проводилося « відвідування всіх сімей з дітьми». Це сприяло не тільки більшому розповсюдженню інформації про діяльність фахівців із соціальної роботи , але і плутанині з назвою «соціальний працівник ».
Однак фахівці з соціальної роботи дійсно , після спільних інспекцій з іншими суб’єктами соціальної роботи та відповідному рішенні засідання дорадчого органу , можуть досить суттєво впливати на розвиток подій , а саме: при виявленні порушень прав дітей звертатися в органи і служби у справах дітей , а ті , у свою чергу , піднімати питання про доцільність виховання дитини саме в цій сім’ї. Як це працює? Скажімо, до мене додому прийшов фахівець з соціальної роботи. У мене є діти, і він, виконуючи свої обов’язки , бажає зі мною познайомитися .
Варіант I: я спеціаліста в квартиру пустила , він зі мною познайомився , надав інформацію про свою організацію , подивився , в яких умовах я виховую дітей — і пішов. Просто. Тільки не зовсім законно. Мені , звичайно ж , нема чого приховувати , але з якоїсь причини я зобов’язана пускати сторонню людину у своє житло?
Варіант II: я не хочу нікого пускати в квартиру , нікому не довіряю , просто не вірю , не хочу і все. Можу. І відповідно до Сімейного кодексу маю право . В такому випадку фахівець із соціальної роботі має право згідно посадових інструкцій , звернутися до моїм сусідам для збору інформації про моїй родині (не забуваємо , що він все-таки діє в інтересах дитини).
Він поспілкувався із сусідами і , якщо виникне необхідність , може звернутися в школу , дитячий сад , до районного педіатра або інших відомих йому джерел. Інформацію повинен перевіряти. Отримані дані повинен обговорити з начальником свого відділу, зберігаючи конфіденційність і, в разі необхідності, може залучати суб’єктів соціальної роботи для спільних інспекцій. Тоді до мене додому прийде ціла комісія — і тоді я теж маю право нікого не пустити. Акт інспекції можуть скласти теж зі слів сусідів. І тільки після цього на засіданні дорадчого органу будуть вирішувати, що зі мною робити. Для подальших дій щодо мене або моїх дітей має бути аргументована причина, наприклад загроза для життя і здоров’я, невиконання мною батьківських обов’язків, тобто порушую, наприклад, 150 , 152 чи 155 статті Сімейного кодексу України . Рішенням засідання дорадчого органу мою сім’ю повинні визнати такою, що опинилася в складних життєвих обставинах , і поставити мене на облік. Далі мені на допомогу спочатку може прийти фахівець з соціальної роботи , який спробує вивести мене із складних життєвих обставин . Отже , фахівця з соціальної роботі боятися не треба , він повинен допомогти мені налагодити виховання дітей , вести здоровий спосіб життя , підвищити рівень виховного потенціалу моєї сім’ї і т. д. . Якщо я відмовлюся від отримання послуг або не виконаю поставлені переді мною завдання , до мене можуть прийти спеціалісти служби у справах дітей , яка є контролюючим за дотриманням прав дітей органом. Якщо я після всіх прийнятих до мене заходи , попереджень і адміністративних стягнень ставлення до виховання дітей не зміню , тоді служба у справах дітей може ініціювати позбавлення мене батьківських прав . Повторюся , для цього повинні бути суттєві причини , що цьому передує ряд заходів, які застосовуються в різних ситуаціях , і все це справа не одного дня.

wig.com.ua

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *