Кейнсіанство в економіці: Неприпустима назва — Вікіпедія

Содержание

Кейнсіанство як напрям економічної науки. Реферат – Освіта.UA

Кейнсіанство поставило під сумнів не тільки метод аналізу, але й самі принципи класичного підходу. Біля джерел напряму стояв англійський економіст Джон Мейнард Кейнс

Джон Мейнард Кейнс висунув положення про те, що економічна система ринкового типу споконвічне є неврівноваженою і такою, що прагне автоматично відтворювати цей стан. Вона в принципі неврівноважена, оскільки через низку об’єктивних причин сукупний попит має тенденцію відставати від наявних економічних можливостей.

Результат — хронічне недовикористання ресурсів і кризи. Усе це виявляється лише в процесі переходу на інший, макроекономічний рівень аналізу, де досліджуються агреговані показники сукупного попиту, сукупної пропозиції, національного доходу, заощаджень та інвестицій.

У центрі уваги Джона Кейнса — проблема чинників, що визначають величину сукупного попиту, оскільки попит усупереч твердженням прихильників законів Сея не випливає автоматично за пропозицією, а визначається величиною національного доходу, що розпадається па споживання і заощадження.

Споживана частина, яка і визначає ефективність попиту, має тенденцію відставати від тієї, що зберігається, через властиву людям психологічну схильність витрачати менше, ніж приростає їхній дохід. Звідси — постійна проблема недостатності попиту.

Основні надії на його стимулювання покладалися на нагромадження і приріст інвестицій. Якби вдалося спонукати одержувачів доходів значну частину їхніх заощаджень знову інвестувати у виробництво, проблема недовикористання ресурсів була б знята.

Однак зробити це складно:

  • по-перше, через зниження граничної ефективності (прибутковості) капіталу, оскільки висока ставка відсотку робила інвестиції мало привабливими;
  • по-друге, через перевагу ліквідності, тобто бажання тримати здобутки в грошовій формі за мотивами ризику, характером угод (трансакцій), спекулятивними розуміннями.

Перевага ліквідності означала зростання попиту на гроші і збільшення ставки відсотку, яку Джон Кейнс розглядав як плату за відмовлення від ліквідності.

Усе це перешкоджало автоматичному, як вважали неокласики, перетворенню заощаджень в інвестиції і робило проблему ефективності попиту гострою.

Розв’язання проблеми ефективності попиту бачилося в активному регулюванні державою економічного життя і, зокрема, процесу капіталовкладень. Державні інвестиції мають спричинити ланцюгову реакцію пожвавлення економічної діяльності і подолання дефіциту сукупного попиту. [13;168]

Головним об’єктом державного стимулювання попиту мають бути інвестиції. Джон Кейнс пропонує впливати на попит за допомогою кредитно-грошової системи і бюджетної політики. Кредитно-грошова політика спрямована на зниження відсоткової ставки і протидію перевазі ліквідності. Центральні банки, маніпулюючи дисконтною ставкою, нормою обов’язкових резервів і скуповуючи цінні папери на відкритому ринку, збільшують грошову пропозицію, тобто проводять політику дешевих грошей. Це повинно стимулювати зростання інвестиційних витрат і збільшення національного доходу.

Проте цього виявляється замало для подолання негативних впливів на величину сукупного попиту. Тому вирішальне значення Джон Кейнс надає не кредитно-грошовій, а бюджетній політиці.

     

Державі рекомендувалося здійснювати пряме бюджетне фінансування інвестиційних проектів з метою стимулювання сукупного попиту. Крім того, варіюючи податкові ставки і податкові пільги, держава може впливати на розміри і потоки капіталовкладень, на фонд споживання, на рівень цін. Але не слід побоюватися можливого дефіциту державного бюджету, оскільки пов’язана з таким явищем інфляція робить непривабливою ліквідну форму заощаджень і сприяє перетворенню їх на інвестиції. Серед рекомендацій з керування попитом було також відмовлення від безумовного додержування принципу свободи торгівлі в зовнішньоекономічній діяльності. Протекціоністські заходи держави створюють умови для розширення вітчизняного виробництва, а отже, для збільшення зайнятості і росту національного доходу.

Теорія Джона Кейнса сформувалася в 30-х роках XX століття і відбила кризову ситуацію, що склалася у світовій економіці після Великої Депресії початку 30-х років. Теорія Кейнса статична, оскільки аналізувала економіку в стані кризи і тільки в короткостроковий період. Але в період порівняно стійкого економічного зростання, Ідо настав після Другої світової війни, проблема підтримки рівноваги перемістилася в сферу економічної динаміки, тобто з’ясування умов забезпечення стабільних темпів росту в довгостроковій перспективі. Для аналізу цих процесів використовується кейнсіанський теоретичний апарат, на основі якого будувалися моделі, які відбивають різні стани економіки, що розвивається, які виникають у процесі циклічних коливань. [13;197]

Неокейнсіанство. В 50 рр. деякі прихильники основних ідей економічного вчення Кейнса та його послідовників щодо необхідності обґрунтування необхідності і можливості державного регулювання економіки сприйняли ці ідеї як вихідну позицію для розробки нових теорій, суть яких зводилися до з’ясування і обґрунтування механізму постійних темпів економічного зростання. Моделі стійкого економічного росту, теорії рівноваги розроблялися представниками неокейнсіанського напряму Елвініном Хансененом (1887 – 1976), Сеймуром Харрісом (1897 – 1974). Вони ґрунтувалися на тій самій методологічній передумові, що й модель Кейнса: рівновага досягається при рівності заощаджень та інвестицій.

Але якщо розглядати проблему з позиції довгостроковості, то рівність досягається лише як середнє з багатьох відхилень у ту чи іншу сторону. Інвестиції можуть бути меншими від заощаджень, і тоді сукупний попит не може поглинути вироблений дохід, або більшими від заощаджень, коли наміри інвестувати переважають наявні заощадження, і тоді економіка реагує на надмірний попит інфляційним зростанням цін. При досягненні оптимального темпу зростання інвестиції, що передбачаються, порівнюються з фактичними заощадженнями.

Рівновага не досягається автоматично. Необхідна система регулюючих заходів, спрямованих на згладжування циклічних коливань і утримання системи в положенні, близькому до рівноважного. Ці заходи включають так звані вбудовані стабілізатори і компенсуючі ходи урядової економічної, політики: маніпулювання податковими ставками, ставкою відсотка, нормою обов’язкових резервів. Оскільки йдеться про довгострокову перспективу, необхідно не спорадичне, а постійне. втручання держави.

Інвестиційна теорія стала основою розробки неокейнсіанських антициклічних програм, які концентрували увагу на динаміці інвестицій, їх регулюванні з боку держави. Так Хансен запропонував два методи регулювання економіки, — стабілізація обсягів інвестицій, а значить компенсацію коливання приватних інвестицій засобами податкової і грошової політики.

Основний наголос робився на державні витрати – збільшення державних інвестицій за допомогою бюджетного і кредитного механізмів. Для покриття державних витрат рекомендувалося збільшити податки, державні позики, здійснювати помірну інфляцію. стимулювання приватних інвестицій пропонувалося здійснювати за допомогою державних замовлень і закупівель, надання субсидій та кредитів, податкових пільг.

Американські неокейнсіанці вважали державний бюджет головним механізмом регулювання економіки. Вони називали його «вбудованим стабілізатором» покликаним автоматично реагувати на циклічні коливання і пом’якшувати їх.

До «вбудованих стабілізаторів» в доходній частині бюджету відносяться – подоходний податок, а у витратній – виплати на соціальне страхування, виплати по безробіттю та інше. На думку американців, сума податків зростає під час підйому і зменшується під час криз. Видатки держави збільшуються в період криз і зменшуються під час підйомів, таким чином автоматично стабілізуються розміри ефективного попиту. [13;215]

Монетаризм. Кейнсіанськая концепція, що панувала в економічній науці упродовж понад чотирьох десятиліть (30-70 роки XX ст.), на початку 80-х років зіткнулася з глибокою кризою. Причиною її стали недоліки самої доктрини — ігнорування грошового чинника, надмірне вторгнення в природу економічного циклу, що порушує механізм саморегуляції, і економічна ситуація, яка змінилася, що не дістало пояснення в межах доктрини Джона Кейнса, наприклад одночасне зростання інфляції і безробіття (стагфляція). [9;24]

Криза кейнсіанства спричинила відродження неоліберального напряму і появу нових його різновидів. Одним із найактивніших варіантів став монетаризм — концепція, яку розроблюють економісти Чиказької школи на чолі з Мілтоном Фрідменом. Відштовхуючись від загальної для всіх неокласиків ідеї про те, що ринкове господарство є в принципі стійким і має великі потенційні можливості ефективного саморегулювання, монетаристи головне джерело нестабільності і диспропорцій вбачали в порушенні законів грошового обігу, спричиненому активним втручанням держави в економічне життя.

Таке втручання, що рекомендується кейнсіанською політикою швидкого реагування на циклічні коливання, па думку монетаристів, є безрезультатним і навіть шкідливим через наявність значних часових лагів, тобто проміжків часу від ухвалення рішення до реальних результатів його дії. Тому заходи, вжиті для стримування економічного зростання в період підйому, можуть почати діяти вже у фазі спаду, ще більше поглиблюючи рецесію.

Крім того, винятково важливу роль у зміні реального доходу, зайнятості і загального рівня цін відіграє кількість грошей, що знаходяться в обігу. Хаотичні коливання грошової маси, викликані політикою стимулювання попиту і регулювання доходів, впливають на економіку, яка дуже болісно реагує на відхилення від рівноважного рівня цін і кількості грошей в обігу. Наслідком стають або висока інфляція, або криза надвиробництва.

Тому головним чинником впливу на економіку стає обсяг грошової пропозиції. Наявність стійкої функції попиту на гроші активізує стихійний механізм підстроювання цін, що ліквідує диспропорції і приводить господарство у стан нової рівноваги. Завдання в тому, щоб підтримувати постійні темпи приросту грошової маси, виведені з довгострокових тенденцій («грошове правило» Фрідмена) і тим самим сприяти пом’якшенню циклічних коливань і контролювати інфляцію. Державному регулюванню підлягає лише обсяг грошової маси, та й то в межах сформованої довгострокової тенденції. Решта автоматично підбудовується під даний параметр, забезпечуючи стабільність економіки. на думку монетаристів в кредитно-грошовій сфері необхідно підтримувати стабільні умови, за яких підприємці могли б спокійно займатися своїми справами.

За цієї причини темпи приросту грошової маси повинні бути постійними – 3 — 4% на рік. Таким шляхом буде досягатися повна збалансованість між приростом продукції та послуг і приростом кількості грошей в обігу, усунені основні кризові процеси сучасного ринкового господарства. [13;240]

Монетаристські ідеї щодо здатності економічної системи до саморегулювання набули розвитку в рамках декількох напрямів, що об’єднуються загальною назвою нової класичної макроекономіки, оскільки традиційні принципи класичної школи вони застосовували до аналізу макроекономічних процесів, з’ясовуючи умови динамічної рівноваги системи.

Один з напрямів — теорія раціональних очікувань — виходить з того, що в макроекономічному аналізі особлива роль належить суб’єктивним чеканням і прогнозам учасників господарського процесу. Чекання формуються на підставі досить повної інформації й уміння її аналізувати з метою виробити найбільш раціональні рішення. Господарюючі суб’єкти у змозі раціонально оцінити і враховувати у своїй діяльності будь-які заходи державної економічної політики і відповідно реагувати на них своїми рішеннями, які найчастіше суперечать цілям політики. Тому активне державне регулювання економіки втрачає зміст і може забезпечити успіх лише випадково і за наявності елемента раптовості.

Інший напрям — теорія пропозиції — також відкидає необхідність активного державного втручання в економічне життя, зокрема політику стимулювання попиту, і переносить акцент на проблеми пропозиції ресурсів та їхнього ефективного використання. Для цього необхідно забезпечити максимальну свободу дії силам ринкового механізму, звільнивши його від перешкод, що створюються державною економічною політикою, зокрема, від надмірного податкового тягаря, і всіляко заохочуючи приватну ініціативу. [5;320]

Інституціоналізм

Нарешті, вже в 30-х роках XX ст. сформувався ще один напрям економічної теорії, що спробував компенсувати один суттєвий недолік традиційних концепцій, помічений ще в XІX ст. історичною школою, — їхній антиісторизм і надмірний індивідуалізм. Представники цього напряму вважали, що не можна аналізувати поведінку суб’єкта, що хазяйнує, абстрагуючись від того середовища, у якому він діє.

А тому економічні реалії не можна зрозуміти поза зв’язком з еволюцією суспільних інститутів, у межах яких і існує будь-який господарський суб’єкт. Інституціоналісти (Торстен Веблен, а пізніше Джон Гелбрейт, Роберт Хейлбронер) пропонували комплексне вивчення існуючого суспільного устрою, де взаємодіють економічні і неекономічні чинники, причому розглянуті у динаміці, у процесі історичної еволюції. Досягнення рівноваги в системі можливе, на їхню думку, лише за умови соціального контролю над економікою, що дав би змогу ефективно використовувати всі потенції ринкового механізму, усуваючи його негативні риси і недоліки.

Ринковий механізм стихійного розподілу ресурсів не може з достатньою ефективністю здійснювати свої регулюючі функції. Концентрація сил у корпоративному секторі, внутрішньофірмове планування і розширення різних форм міжфірмових зв’язків на основі горизонтальної і вертикальної інтеграції, втручання держави в процес формування доходів і цін, підтримка зайнятості, діяльність профспілок — усе це зменшує роль стихійного ринкового регулювання, послабляє силу тиску економічної необхідності.

Крім того, дедалі більшої гостроти набувають проблеми, які за своїм характером не можуть вирішуватися на основі ринкового саморегулювання:

  • екологія,
  • пом’якшення регіональних і структурних диспропорцій,
  • розвиток сфери соціально-культурних послуг.

Дедалі важливішу роль в економічному процесі відіграють фактори позаринкового і позаекономічного характеру.

Сучасні економічні теорії виникли в період бурхливого розвитку ринкових відносин. Головними рушійними силами ринку е попит і пропозиція, які на думку неокласиків І е найважливішими, саморегулюючими важелями ринку. Важливим також постає питання, щодо ролі держави в економіці. В цьому питанні думки вчених розділилися, так неокласики заперечують втручання держави в економічні процеси, а кейнсіанська теорія навпаки державу вважає головним інструментом регулювання економічних процесів.

Література

  1. Алексеев А. А. Узагальнення думок вчених, як засіб підготовки економічних рішень. -К. Принт-Експрес, 2002 — 80 с.
  2. Гальчинський А. С. Основи економічних знань. Навчальний посібник-К.:Вища школа, 1999 – 542 c.
  3. Крупка М. І. Основи економічних теорій. Підручник — К.:Атіка, 2001 – 344.
  4. Корнійчук В. І. Татаренко П. В. Історія економічної думки. -К.:Наукова думка, 1996 – 456 c.
  5. Корнійчук Л. Я., Татаренко Н. О., Поручник А. М., та ін.:За ред. Л. Я. Корнійчук. -К.:КНЕУ, 1999 – 564 c.
  6. Майбурд Е. М. Введення в історію економічної думки. Від пророків до професорів. М. 1996 – 112 c.
  7. Мазаракі А. А., Воронова Н. П. Економічна теорія. -К.:2000 – 196c.
  8. Мешко І. М. Історія економічних вчень. -К.:1994 – 167 c.
  9. Мешко І. М. Пойда-Носик Н. Cучасний монетаризм. Навчальний посібник. -Ужгород:2002 – 66 с.
  10. Тиличко Н. О., Пучко О. А. Економічна історія. Лекціі. -К.:КНЕУ, 2000 – 268 c.
  11. Чайковський В. C. Економічна історія світу, України. Навчальний посібник. — Тернопіль:Лілея. 1997 – 182 c.
  12. Черкашина Н. К. Економічна історія. Навчальний посібник. — К.:ЦУЛ. 187 c.
  13. Юхименко П. І. Історія новітніх економічних вчень (від Кейнса до наших днів). За ред. Чухно А. А. — Біла Церква: 2005 – 306 c.


27.07.2011

Скільки коштує економіці боротьба з інфляцією, або Короткий курс з монетарної політики

(Не)досконала дезінфляція: Скільки коштує економіці боротьба з інфляцією, або Короткий курс з монетарної політики

Олександр Фарина

22.08.2019

В Україні так історично склалося, що інфляція була висока та волатильна. Після гіперінфляції на початку 90-х років та запровадження гривні середньорічні темпи зростання споживчих цін за 1997–2013 роки склали близько 12% (за даними Держстату). Чергова криза в 2014–15 роках вказала на нездатність режиму фіксованого обмінного курсу забезпечити макроекономічну стабільність та захистити економіку від зовнішніх та глобальних шоків. Унаслідок цього у 2015 році Національний банк оголосив про запровадження режиму інфляційного таргетування та відмову від політики фіксованого обмінного курсу. Водночас НБУ задекларував свої зобов’язання щодо поступового зниження рівня інфляції (це в економічній науці називається дезінфляцією) з пікових 60,9% у квітні 2015 року до 5% в середньостроковій перспективі.

Як центральний банк може досягти поставленої мети? Яких вигод та втрат зазнає за таких умов економіка? Які фактори впливають на ефективність та успішність дезінфляції? З часу запровадження інфляційного таргетування в Україні у вітчизняному експертному середовищі точаться подекуди запеклі дискусії щодо застосованих НБУ методів та щодо здатності центробанку виконати свої зобов’язання загалом. Такі дискусії дедалі більше нагадують протистояння різних економічних парадигм — “кейнсіанців” та “монетаристів”. Подібний дискурс у світі трапляється не вперше, тож для відповідей на ці питання розгляньмо, як процес дезінфяції історично пояснювала економічна теорія.

Кейс Уолкера

Дезінфляції присвячено багато економічної літератури та досліджень. Поштовхом до такого інтересу здебільшого був дуже відомий епізод дезінфляції у США на початку 1980-х, коли голова Федеральної резервної системи (ФРС) Пол Уолкер за часів президентства Рональда Рейгана зміг знизити інфляцію за допомогою жорсткої монетарної політики. Це відбувалося попри політичний тиск та критику.

У 1970-х роках в США та багатьох індустріальних країнах спостерігалися періоди високої інфляції та економічної стагнації — стагфляції, що були здебільшого зумовлені нестабільністю ринків нафти. Різкі стрибки цін “чорного золота” збільшували виробничі витрати, що змушувало виробників, з одного боку, піднімати ціни, а з іншого — знижувати економічну активність у зв’язку зі слабким попитом. ФРС декілька разів намагалася приборкати інфляцію монетарними методами, але виявляла негативний вплив на показники економічного зростання і одразу ж відходила від задуманого, пом’якшуючи свою політику. Інфляційні очікування зростали. Зростання споживчих цін у США підстрибнуло до 11% на початку 1980 року.

Пол Уолкер, 12-й Голова Ради керуючих Федеральної резервної системи США (1979–1987)

Пол Уолкер, який на той час очолював ФРС, у 1981 році наважився поступово збільшити до 19% ставку федеральних резервів, яка є основним інструментом монетарної політики. Попри значний негативний вплив на реальний сектор він уперто утримував її на високому рівні аж допоки середньорічна інфляція не знизилась до 4%. Очікувалося, що негативний вплив жорсткої монетарної політики на реальне виробництво буде нівельовано фіскальною політикою адміністрації Рейгана за допомогою всеосяжної програми зниження податків (“рейганоміка”).

Так економіка США увійшла у період так званого монетаристського експерименту, який передбачав суміш м’якої фіскальної політики та жорсткої монетарної політики. Це на той час повністю не відповідало світогляду традиційної економічної теорії. Уолкер зайняв своє почесне місце в історії як той, хто зміг приборкати інфляцію. Проте його жорстка політика, незважаючи на фіскальні стимули з боку уряду, все одно спричинила рецесію, яка тривала майже три роки та вважається одним з найсуворіших періодів економічного спаду з часів Великої депресії. Також проблеми супроводжувалися сплеском безробіття.

Період дезінфляції Уолкера цікавий не лише тим, що надає емпіричний приклад здійснення (не)досконалої дезінфляції, але й тим, що характеризується зрушенням традиційних на той час економічних поглядів, а також особливостей здійснення монетарної політики. Зокрема, кейнсіанська теорія, яка займала панівне місце після Великої депресії, не могла пояснити довгий період стагфляції. Традиційні кейнсіанські моделі завжди передбачали прямий зв’язок між інфляцією та випуском, де інфляція дає стимули для економічного зростання. Відповідно, пояснити одночасно високу інфляцію та рецесію такі моделі не могли.

На думку прихильників кейнсіанства, висока інфляція 1970-х була тимчасовим явищем, причинами якої були виключно шоки з боку пропозиції (стрибки цін на нафту), а отже боротися з такою інфляцією монетарними методами неефективно. Ба більше, за поширеними на той час макроекономічними моделями на основі традиційної кривої Філіпса, яка описує зв’язок між інфляцією та випуском, боротьба з інфляцією мала би спричинити грандіозні втрати виробництва на довгі роки.

Свій шанс отримали монетаристи, які воскресили в економічних дискусіях погляди класичної кількісної теорії грошей, водночас внісши вагомі доповнення, що мали неабиякий вплив на формування сучасної монетарної парадигми. Мілтон Фрідман, роботи якого сьогодні найбільше асоціюються з монетаристами, вважав, що “інфляція — це повсюди та завжди монетарне явище”. Він не вірив у інфляцію витрат, до якої часто апелювали кейнсіанці, а зростання цін, на його думку, можливе лише у разі зростання грошей в економіці.

Фрідман був одним з найбільших критиків кейнсіанства і прихильником вільних ринків та зменшення втручання держави в економіку. На думку монетаристів, класична кількісна теорія грошей, яка передбачає нейтральний вплив грошей на реальну економіку, зберігається в довгостроковій перспективі. Однак короткостроково монетаристи все ж визнають незначний вплив номінальних факторів на реальні; вірять, що недосконалості економічної системи проявляються лише у короткостроковій перспективі. Водночас економічні агенти є раціональними, а ринки в довгостроковій перспективі тяжіють до досконалості. Отже, проведення жорсткої монетарної політики для зниження рівня інфляції може мати лише незначний короткостроковий ефект на реальне виробництво. Адже економічні агенти раціонально оцінюють свої майбутні грошові потоки та адаптують свої інфляційні очікування відповідно до нижчого довгострокового рівня інфляції.

Саме ідеї монетаристів стали основою для монетарної політики Уолкера — високі ставки задля зниження інфляції, незважаючи на можливі короткострокові втрати виробництва. Однак вийшло так, що ефект від такої політики дезінфляції не відповідав очікуванням ні кейнсіанців, ні монетаристів. З одного боку, високі проценті ставки таки спричинили рецесію, як і стверджували кейнсіанці. Проте криза тривала не довгі роки, а втрати виробництва були не такими грандіозними, що також вказувало на достовірність монетаристських переконань.

Нове кейнсіанство як поле для пояснення особливостей дезінфляціїclass=»bold»>

Вже згодом після тривалих суперечок прихильники різних економічних шкіл здебільшого дійшли згоди у новій кейнсіанській макроекономіці, в основи якої лягли ідеї як неокласиків та монетаристів, так і кейнсіанців. Зокрема, нові кейнсіанці погоджуються, що номінальні фактори (гроші) мають значний вплив на реальну економіку в короткостроковій перспективі через недосконалості ринків, що відображає кейнсіанську складову та підкреслює важливу роль держави. Водночас у довгостроковій перспективі ринки тяжіють до досконалості, а гроші є нейтральними. Тому центральний банк, який має певний набір інструментів для прямого та опосередковано впливу на кількість та вартість грошей в економіці, може впливати на цикли ділової активності, але не має змоги в довгостроковій перспективіclass=»bold»> забезпечувати, наприклад, надвисокі темпи економічного зростання. Роль центробанку при цьому полягає в стабілізації економіки відповідно до її рівноважного стану, знімаючи непередбачувані шоки з боку пропозиції або попиту.

В основу нових кейнсіанських макроекономічних моделей лягла неокласична теорія реального бізнес-циклу, яка передбачає, що раціональні агенти ухвалюють оптимізаційні рішення сьогодні, зважаючи на майбутнє. Припускається, що індивіди схильні розподіляти своє споживання в часі, а тому в хороші часи вони зберігають кошти для споживання в майбутньому, а в погані — знижують інвестиції для підтримки сьогоднішнього споживання. Кейнсіанські переконання щодо неефективності економічних ринків доповнили моделі реального бізнес-циклу важливими припущеннями. Так, фірми функціонують за недосконалої конкуренції та мають монополістичну владу встановлювати ціни на свої товари та послуги відповідно до виробничих витрат, а також націнки, яка, зі свого боку, може залежати від попиту. Водночас, враховуючи емпіричні докази, припускається, що ціни не є гнучкими та не можуть змінюватися миттєво — адже переоцінка може потребувати як часу, так і витрат. Ті фірми, які все ж переоцінюють товари, також враховують в своїй ціні майбутню невизначеність. Тому неокенсіанська крива Філіпса дозволяє відтворити та раціоналізувати вплив грошей на реальну економіку в короткостроковій перспективі. Наприклад, зміни в преференціях індивідів щодо споживання сьогодні, що так само може бути викликано зміною процентної ставки для збереження на завтра, не нівелюються миттєвою зміною цін, а отже надлишковий попит може збільшувати виробництво аж допоки ціни не збалансують попит та пропозицію.

Стагфляція 70-х та дезінфляційні процеси провідних країн світу спершу розкололи економістів різних течій ще більше, але згодом таки стали об’єднавчим фактором. Новокейнсіанська макроекономічна модель стала основою нової економічної парадигми, яка сьогодні широко застосовується центральними банками світуclass=»bold»>. Центральний банк, який має монопольну владу впливати на процентні ставки в економіці, виконує у такий спосіб важливу стабілізаційну роль. Джон Тейлор, один з найвідоміших нових кейнсіанців, описав роль центрального банку через просте рівняння — правило Тейлора. Воно передбачає, що центральний банк збільшує процентні ставки, якщо інфляція або виробництво збільшуються відповідно до своїх довгострокових рівноважних рівнів. І навпаки, знижуючи процентні ставки в періоди низької інфляції та рецесії (якщо порівняти з рівноважним рівнем), центральний банк стимулює економічних агентів споживати сьогодні, а отже збільшувати попит та, зрештою, виробництво.

Сьогодні правило Тейлора у різних виглядах є основою для здійснення політики інфляційного таргетування в провідних країнах світу.

Джон Тейлор та його найвідоміше правило

Перші новокейнсіанські моделі не були здатні пояснити наслідки дезінфляції Уолкера. Зокрема, найпростіша з них не передбачала можливості високої інфляції та рецесії, а тому виходило так, що центральному банку завжди оптимально стабілізувати лише інфляцію. А цим він вже стабілізує і виробництво. За припущеннями моделі, при дезінфляційній політиці центральний банк впливає насамперед на довгостроковий рівень інфляції. Оскільки економічні агенти є раціональними і повністю володіють інформацією щодо майбутніх змін в економіці, вони миттєво адаптують свої інфляційні очікування до нового анонсованого нижчого рівня. Так, фірми, які встановлюють ціни, закладають у своїх рішеннях нижчий майбутній рівень інфляції та нижчу невизначеність. Центральний банк, який здійснює свою політику стабілізації відповідно до вже нового рівня інфляції, за таких умов має різко знизити номінальну процентну ставку до значення, яке відповідає природній реальній процентній ставці в економіці плюс довгостроковій інфляції. Нижчі процентні ставки не матимуть впливу на рішення споживачів щодо перерозподілу в часі свого споживання, бо реальна ставка залишається незмінною. У результаті, інфляція та процентні ставки в економіці миттєво сповільнюються, що не спричиняє втрат виробництва.

Недосконалість раціональностіclass=»bold»>

Вже пізніше для пояснення втрат виробництва при дезінфляції новокейнсіанські моделі було доповнено припущенням, що економічні агенти (які, до слова, залишаються раціональними), не мають повної довіри до центрального банку та, відповідно, потребують часу для адаптації своїх довгострокових інфляційних очікуваньclass=»bold»>. Так, після оголошення дезінфляційної політики центральним банком економічні агенти у своїх інфляційних прогнозах закладають частково старий довгостроковий рівень інфляції. Фірми і собі будуть встановлювати вищі ціни у зв’язку з більшою невизначеністю, тож загальна інфляція в економіці не може миттєво сповільнитися. Центральний банк, зі свого боку, розуміє, що інфляція вище нового рівноважного рівня та для її приборкання проводить жорстку монетарну політику. А вищі реальні процентні ставки так само спонукають індивідів відкласти своє споживання на потім, що знижує сьогоднішній рівень сукупного попиту, а отже — і виробництва.

Існує декілька інших способів пояснити та раціоналізувати наслідки дезінфляції в невокейнсіанських моделях, проте всі вони базуються на особливості, що економічні агенти схильні адаптувати свої інфляційні очікування до минулих рівноважних значень інфляції, а не лише до майбутніх. Іншими словами, важливими є також наявні історичні спостереження, а не обіцянки на майбутнє. З погляду економічної теорії, недовіра до центрального банку стає ключовим фактором надмірних короткострокових втрат виробництва внаслідок дезінфляції.

Саме тому центробанки світу приділяють особливу увагу збільшенню суспільної довіри. Стають прозорішими, розширюють свою комунікацію та намагаються переконати суспільство, що дотримуються своїх зобов’язань. Все це заради зниження невизначеності в економіці та “заякорення” інфляційних очікувань. Так до нової кейнсіанської теорії додаються окремі аспекти інституціоналізму, які підкреслюють роль розвинених та стійких інституцій.

Дезінфляція Уолкера, яку вже потім охарактеризують як диво через здатність ФРС домогтися довіри суспільства та знизити інфляцію, насправді мала недостатньо такої довіри. Це спричинило відчутні втрати виробництва. І це не дивно, адже ще до призначення Уолкера, та й навіть під час нього, було декілька спроб приборкати інфляцію, але Фед постійно відступав. Отже, дезінфляція Уолкера була й справді недосконалоюclass=»bold»>, адже спричинена жорсткою монетарною політикою рецесія була настільки вагомою, що ФРС разом з урядом Рейгана майже втратили політичну підтримку з боку суспільства. Проте також можна сміливо стверджувати, що дезінфляційна політика була неймовірно дієвоюclass=»bold»>, адже зрештою таки змогла приборкати інфляцію та відновити суспільну довіру.

Ті новокейнсіанські моделі, які враховують недосконалу довіру до центробанку та здатні пояснити короткострокові втрати виробництва внаслідок дезінфляції, констатують, що довготермінові переваги низького рівня інфляції разом з порівняно нижчою невизначеністю в економіці набагато переважають короткострокові втрати.

З часів Уолкера монетарна політика багатьох країн світу зазнала значних змін. Таргетування монетарних агрегатів плавно переросло в інфляційне таргетування (здебільшого через неоднозначність залежності між кількістю грошей та попитом на них). Відповідно змінився спосіб здійснення політики та інструментарій. Проте одна особливість досі визначає сутність сучасної монетарної політики: здійснення стабілізаційної політики відносно довгострокової рівноваги на основі чітких та прогнозованих правил є оптимальним. Адже переваги від досягнення (а радше від бажання досягти) довгострокової рівноваги не порівнювано більші від тих втрат, які економіка зазнає в стані короткострокового дисбалансу. Важливо наголосити, що з часів “Великої дезінфляції” розвинений світ досі не зазнає проблем високої інфляціїclass=»bold»>.

Тож які уроки дає історія розвитку економічної думки в світі? Насамперед щодо ролі центрального банку в економіці. Подолання інфляції, забезпечення її прогнозованості та зниження невизначеності в економіці — основні завдання центрально банку на сьогодні. Процес дезінфляції має свою ціну для економіки в короткостроковій перспективі, проте ці втрати є незначними проти довгострокових переваг. Водночас політика інфляційного таргетування — це не лише про вплив процентних ставок на економіку, а також про правила гри та управління очікуваннями економічних агентів. Для мінімізації втрат центральний банк повинен збільшувати довіру населення до своїх дій, а не здійснювати м’якішу політику з нижчими процентними ставками. Міжнародний досвід та економічна теорія свідчать, що нерішучість та м’яка політика при дезінфляції лише подовжують процес цінової стабілізації та загострюють короткострокові втрати економіки.

Олександр Фарина, головний фахівець відділу досліджень НБУ, для Експертної платформи.

Джерело: https://www.facebook.com/notes/експертна-платформа-нбу/недосконала-дезінфляція-скільки-коштує-економіці-боротьба-з-інфляцією-або-коротк/729256980861437/

Сайт експертних оцінок співробітників Національного банку України. Публікації не є офіційною позицією та рішенням Національного банку України

Вплив економічних теорій на формування професії бухгалтера

УДК 33.018-043.2:[331.54:657]

В.М. МЕТЕЛИЦЯ, к.е.н., САР,

в.о. заст. зав. відділу методології бухгалтерського обліку і аудиту,

ННЦ «Інститут аграрної економіки» НААН

 

ВПЛИВ ЕКОНОМІЧНИХ ТЕОРІЙ НА ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЇ БУХГАЛТЕРА

 

Питання, які розглядаються:

Проведено історичний аналіз формування складових професії бухгалтера під впливом економічних теорій.

Дано визначення поняття «бухгалтерська професія».

Ключові слова: бухгалтерська професія, меркантилізм, фізіократія, класична політична економія, маржиналізм, неокласична економічна теорія, інституціоналізм, кейнсіанство, неолібералізм, нова інституційна теорія, монетаризм.

 

Вопросы, которые рассматриваются:

Проведен исторический анализ формирования составляющих профессии бухгалтера под влиянием экономических теорий.

Дано определение понятия «бухгалтерская профессия».

Ключевые слова: бухгалтерская профессия, меркантилизм, физиократия, классическая политическая экономия, маржинализм, неоклассическая экономическая теория, институционализм, кейнсианство, неолиберализм, новая институциональная теория, монетаризм.

 

Issues that are examined:

Historical analysis of the components forming the accountancy profession under the influence of economic theories are made.

The definition of «accounting profession» is given.

Keywords: accounting profession, mercantilism, physiocracy, classical political economy, marginalism, neoclassical economic theory, institutionalism, Keynesianism, neoliberalism, new institutional theory, monetarism.

 

Постановка проблеми. Економічна сутність об’єктів бухгалтерського обліку визначається загальноекономічними дисциплінами, базовою серед яких є економічна теорія. Пізнання сутності фактів господарської діяльності відбувається на основі економічної теорії, як відправної точки, що дає змогу бухгалтеру вивчити наявність і рух майна та джерел його формування в процесі розширеного відтворення. Економічна теорія розглядає сутність економічних категорій (предмети праці, засоби праці, прибуток, рентабельність), вивчає економічну систему та найважливіші закономірності її зміни, в основі яких лежать відносини власності. Останні ж є об’єктом бухгалтерського обліку. В свою чергу, розвиток основних положень економічної теорії неможливий без обробки, систематизації та узагальнення первинних даних обліку. Тобто професія бухгалтера у відповідь на пряму залежність від сучасних економічних вчень здійснює зворотній вплив на економічну теорію.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вплив економічної теорії на розвиток національних систем бухгалтерського обліку досліджував Г.Г. Кірейцев [1, с. 110-114]. Проблему взаємовпливу економічних теорій та методології бухгалтерського обліку піднімала Н.М. Малюга. Автор розглядала це питання через призму еволюції категорій вартості та прибутку [2, с. 181-190]. На основі положень інституційної теорії Л.О. Чайковська запропонувала інституційну модель бухгалтерського обліку, в якій визначила його проблеми, фактори, користувачів, принципи і ризики [3, с. 44].

Незважаючи на існуючі публікації, які висвітлюють питання міжпредметних зв’язків, недослідженим на сьогодні залишається проблема формування складових елементів бухгалтерської професії в залежності від домінуючих в певний історичний проміжок часу економічних теорій.

Метою статті є визначення ступеня впливу економічних теорій на професію бухгалтера на різних етапах її становлення і розвитку.

Викладення основного матеріалу. Перша в історії економічної думки теорія, яка згодом отримала назву меркантилізм, виникла як результат проведення досліджень у сфері торгово-грошового обліку, накопичення національних капіталів в період епохи «великих географічних відкриттів» у Європі ХV-ХVI ст. Меркантилісти виняткову увагу приділяли сфері обігу, розглядали гроші як абсолютну форму багатства, відносили до продуктивної праці тільки видобуток золота і срібла, обґрунтували економічну роль держави; переконували, що перевищення експорту над імпортом є показником економічного добробуту країни. Так, представники пізнього меркантилізму (такі як Т. Манн (1571-1641) акцентували свою увагу на економічних інструментах забезпечення активного торгового балансу країни. Т. Манн закликав скорочувати імпорт товарів і зменшувати вивізне мито для стимулювання вітчизняного експорту. Пізніше його ідеї лягли в основу політики державного протекціонізму: введення тарифів на імпортовані товари, квот, експортних субсидій та податкових пільг експортерам.

Наслідком реалізації ідей меркантилізму стало виникнення окремої професії рахівників, оскільки накопичення багатства потребувало його системного обліку. Так, в Німеччині з’явилася посада бухгалтера, на якого покладався обов’язок вести книги, а в Італії до бухгалтера було висунуто низку вимог, таких як вміння гарно писати та бути чесним. Згодом ці вимоги набули рис нормативних актів з питань регулювання бухгалтерського обліку, таких як наказ короля Іспанії 1522 р. про ведення касових книг, комерційний кодекс Франції – «Ордонанс» 1673 р., Військовий статут Петра І 1716 р. з розділом «Про купецькі книги і грамоти». В Італії, де вплив держави на розвиток торгівлі був меншим, рахівники почали об’єднуватись в професійні організації, такі як Collegio dei Raxonati у Венеції (1581). Гостро виникло питання освітньої підготовки рахівників, тому в Німеччині з’явились перші комерційні школи з викладанням облікових дисциплін.

На зміну меркантилізму прийшла економічна теорія, яка була заснована придворним медиком Людовика XV Ф. Кене (1694-1774). Ця теорія отримала назву фізіократія і веде своє походження від двох латинських слів – «фізіос» (природа) і «краток» (влада). Протестуючи проти меркантильних поглядів Ж.Б. Кольбера, фізіократи оголосили сільське господарство єдиною галуззю, що створює багатство країни, розробивши вчення про «чистий продукт», під яким розуміли надлишок продукції, отриманої в землеробстві, над витратами виробництва. Вони відносили до продуктивної праці лише працю землероба, яка створює чистий продукт. Це положення стало базовим для розробки «Економічної таблиці» Ф. Кене (1758), в якій розглядався рух річного урожаю в натуральній та грошовій формі між продуктивним, безплідним класом та класом власників. Ґрунтуючись на своєму вченні про чистий дохід (грошовому вираженні чистого продукту), фізіократи вимагали, щоб земельна рента була єдиним джерелом оподаткування.

Домінування фізіократії відзначилось на методології бухгалтерського обліку – почав активно розвиватись сільськогосподарський облік. Р. Норт (1714) ввів два рахунки для фіксації витрат: «Рослинництво» і «Тваринництво», по дебету яких відображали фактичні витрати, а по кредиту – суми реалізованої продукції; продукції, використаної в господарстві, та кінцеву вартість залишків. Л.Ф. де Казо (1824) в системі рахунків виділив чотири синтетичних рахунки: «Поле», «Урожай», «Стадо», «Споруди та інвентар» (основні засоби). В дебет рахунку «Поле» списували всі витрати по обробці землі і знос інвентарю (пряма амортизація). Всі зібрані витрати списувались з кредиту рахунку «Поле» в дебет рахунку «Урожай», який кредитувався на суму реалізованої та використаної в господарстві продукції. В дебет рахунку «Стадо» відносилася вартість фуражу, згодованого тваринам, а по кредиту відображалася готова продукція. К. Роньоні відстоював позицію, що у Головній книзі необхідно відкривати стільки рахунків, скільки є культур (землеробство) та видів тварин (скотарство). Кожен такий рахунок розглядався як результатний, за дебетом збиралися витрати, а по кредиту – виручка, сальдо по закінченні року переносилося на рахунок «Збитки і прибутки», а сальдо останнього – на рахунок «Капітал» [4, с. 135].

Одночасно з фізіократією розвинулось економічне вчення, яке згодом отримало назву класичної політичної економії. Родоначальником даного напряму вважають У. Петті (1623- 1687), відомого своїм «Трактатом про податки і збори» (1662). У. Петті ввів положення про те, що багатство нації створюється у всіх сферах матеріального виробництва та сформулював основи трудової теорії вартості, стверджуючи, що рівність товарів означає не що інше, як рівність витраченої на їх виробництво праці.

В окрему теорію політична економія формується завдяки працям А. Сміта (1723- 1790) «Теорія моральних почуттів» та «Дослідження про природу і причини багатства народів». В першій роботі (1759) Сміт обґрунтовує користь «невидимої руки ринку», коли жадібний і багатий власник без всякого навмисного бажання служить інтересам суспільства, бо, дбаючи виключно про власне багатство він дає роботу і заробіток бідним. В другій праці (1776) автор досліджує причини зростання багатства нації, роль праці в цьому процесі, фактори збільшення його продуктивності, «природний» порядок розподілу продукту між різними класами, природу капіталу, способи його поступового накопичення.

Послідовником А. Сміта був Д. Рікардо (1771-1823), який в своїй праці «Початок політичної економії і податкового навантаження» (1817) відстоював думку про те, що державне втручання в господарську діяльність повинне обмежуватися лише фіскальними заходами.

Класична політична економія була значно розвинута економістами ХІХ ст. Ж. Б. Сей (1767-1832) вивів «закон Сея», згідно якого товари обмінюються при абсолютно пасивній ролі грошей у цьому обміні. Т. Мальтус (1766-1834) є автором теорії заробітної плати, що визначається прожитковим мінімумом. С. Сісмонді (1773-1842) висунув тезу про стабільність криз перевиробництва в капіталістичній економіці. Дж. С. Мілль (1806-1873) сформулював принцип прогресивного оподаткування. К. Маркс (1818-1883) розвинув поняття споживчої і мінової вартості товару.

Визначення вартості товару здійснює оцінка. Оцінка вартості була запозичена бухгалтерським обліком з класичної політичної економії в якості принципу історичної собівартості. Як один з елементів облікового методу оцінка стала основою для утвердження науки бухгалтерського обліку в середині ХІХ ст.

В 70-90 рр. ХІХ ст. відбулась «маржиналістська революція», яка була побудована на принципі граничної корисності. Маржиналісти К. Менгер, С. Джевонс і Л. Вальрас доводили, що вартість (цінність) будь-якого блага визначається тією найменшою корисністю, яку має остання одиниця запасу, тобто цінність блага зменшується по мірі збільшення його кількості. Е. Бем-Баверк (1851-1919) ввів поняття об’єктивної цінності, під якою він розумів мінові пропорції (ціни), які формуються в ході конкуренції на ринку. Ця схема ціноутворення повністю ігнорує роль праці та витрат виробництва. Ключовою фігурою економічної системи стає споживач. Заслуговує на увагу і участь Бем-Баверка в розробці теорії витрат виробництва, згідно якої не витрати виробництва надають цінність продуктам, а навпаки, витрати виробництва набувають цінність від своїх продуктів. Це положення використано при розробці методологічних підходів до відображення в обліку біологічних активів. При відсутності ринкових цін на біологічний актив МСФЗ 41 «Сільське господарство» пропонує визначати його справедливу вартість на основі чистих грошових потоків, очікуваних від цього активу, шляхом їх дисконтування за ставкою поточного ринку.

Вдалою виявилась спроба поєднати ідеї класичної політичної економії та маржиналізму, яка була виконана А. Маршаллом (1842-1924) і дала початок розвитку неокласичної економічної теорії. У своїй роботі «Принципи політичної економії» (1890) автор розкрив теорію ціни, яка представляла собою рівновагу між ціною попиту і ціною пропозиції, об’єднуючи витрати виробництва та граничну корисність. Ціна попиту – це корисність товару для покупця, яку він хоче отримати за максимальну ціну. Ціна пропозиції – витрати, які включають заробітну плату, як компенсацію за втому працівника; відсоток, як компенсацію за очікування роботодавця; підприємницький дохід, як плату за ризик. В цілому дослідження Маршалла внесли значний вклад не тільки в розробку теорії ціни рівноваги, але також у теорію відсотка, прибутку, ренти. Надбання вченого стали основою економічної, в тому числі і бухгалтерської, освіти аж до 40-х рр. ХХ ст.

В кінці ХІХ ст. Т. Веблен (1857-1929) відкинув раціональну поведінку суб’єкта ринку і поставив в центр досліджень «живу» людину, яка в економічній діяльності керується громадськими звичаями. Виникла теорія інституціоналізму. Її представник Р. Коуз у 1937 р. в роботі «Природа фірми» сконцентрувався на дослідженні витрат на укладання угод (пошук інформації, ведення переговорів, захист прав власності, подолання опортуністичної поведінки), ввівши категорію «трансакційні витрати». Коуз дійшов до висновку, що фірма збільшуватиметься в розмірах до тих пір, поки витрати на утримання адміністративного механізму не перевищить економію витрат на укладання угод. В 1960 р. вчений опублікував статтю «Проблема соціальних витрат», положення якої згодом були названі теоремою Коуза, в якій доведено твердження про те, що структура виробництва буде незмінною в умовах чітко визначених прав власності та нульових трансакційних витрат. Особлива увага приділяється усуненню негативних побічних наслідків економічної діяльності («негативних екстерна лій») – заводський дим, стічні води і т. ін.

Питання, які досліджувались інстуціоналістами (розміри та структура трансакційних витрат, необхідність соціальних витрат), паралельно стимулювали вивчення трансформаційних витрат в англо-американській моделі. Так, Дж. Лі Нікольсон і Дж. Рорбах (1911) вважали, що всі облікові процедури виробничого обліку зводяться до калькуляції витрат, тобто до виконання двох завдань: облік матеріалів, що списуються на виробництво та найбільш раціональне управління підприємством.

Дію екстерналій дослідив у своїй праці «За кулісами нової економічної історії» (1973) Д. Норт, якого називають основоположником нової інституційної теорії. Норт зводив завдання інституційної економіки до вивчення впливу формальних (правова систем, освіта) та неформальних правил поведінки (культура, звичаї) на господарюючого суб’єкта. Ідеї неоінституційної теорії лягли в основу пропаганди таких формальних правил гри, як міжнародні стандарти фінансової звітності, затверджені Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (з 1973).

В 30-хх рр. ХХ ст. активно почали розвиватись дві протилежні за своїми ідеями економічні теорії: кейнсіанство і неолібералізм. Концептуальні основи кейнсіанства заклав Дж. Кейнс (1883-1946), опублікувавши свою книгу «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». Автор сконцентрував свою увагу на вивченні трьох основних економічних проблем. По-перше, Кейнс і його послідовники спростовували твердження про пропорційний зв’язок між інвестиціями підприємств і заощадженнями населення, оскільки не всі заощадження надходять в банківську систему і тому не можуть бути видані підприємствам в якості позики. По друге, кейнсіанці відстоювали думку про те, що ринок неспроможний автоматично регулювати співвідношення між цінами і заробітною платою – остання не буде знижуватись у випадках падіння цін. По-третє, Кейнс розробив концепцію сукупного попиту, яка полягала в тому, що за допомогою державного стимулювання загальної купівельної спроможності можна впливати на пропозицію товарів (послуг) та підвищити рівень зайнятості. Цього можна досягти завдяки фіскальній та грошово-кредитній політиці, спрямованій на пом’якшення наслідків економічних циклів спадів та підйомів виробництва.

Ідея кейнсіанців щодо державного втручання в господарську діяльність близька філософії жорстокого нормативно-правового регулювання бухгалтерського обліку, яке утвердилось в 30-хх рр. в СРСР. 1923 рік слід вважати початком жорсткої регламентації прав та обов’язків радянського бухгалтера. Починаючи з Інструкції для головних бухгалтерів трестів (1923) і аж до Правил виконання обов’язків співробітниками бухгалтерії (1978) на бухгалтера покладались обов’язки забезпечення суворого режиму економії, нівелювання можливостей зловживань і крадіжок соціалістичної власності. Таку велику кількість обов’язків бухгалтер не міг виконати через відсутність еквівалентних прав в своїй практиці.

Неолібералізм, який виник одночасно з кейнсіанством, на відміну від останнього віддавав пріоритет необмеженій вільній конкуренції. Неоліберали (Ф. Хайєк (1899-1992), В. Ойкен (1891-1950), Л. Мізес (1881-1973) відстоювали принципи вільного ціноутворення, розвиток приватної власності і недержавних суб’єктів господарювання. Роль держави зводиться до пасивного спостерігача. Правомірним вважається обмежене державне втручання в економічну діяльність та всебічне сприяння розвитку підприємництва.

Звертає на себе увагу західнонімецька доктрина неолібералізму – ордолібералізм. Вона орієнтована на знання і дотримання загальнолюдських цінностей: виконання законів, повага до власності, чесність, поведінка в рамках морально-правових норм. Такі цінності лежать і в основі розвитку бухгалтерських організацій та професійної етики. В цей період бухгалтери усвідомили свій глобальний статус, а розвиток транснаціональних корпорацій висунув на перший план концепцію «міжнародного обліку». З’явились міжнародні професійні об’єднання бухгалтерів (Міжнародна асоціація бухгалтерів, 1911, Асоціація міжнародних бухгалтерів, 1928), які зробили спробу створення єдиної глобальної мережі бухгалтерів по всьому світу.

Досвід бухгалтерської практики зумовив потребу в зведенні етичних норм поведінки бухгалтера та розробці дисциплінарних мір за їх недотримання. Кількість таких правил поведінки та етичних норм зростала. Наприклад, правила поведінки Американського інституту дипломованих громадських бухгалтерів (АІСРА), 1917) були затверджені в кількості 8, а в першому Кодексі професійної етики AICPA (1965) їх було вже 21. Така тенденція покликана була захистити професію та зберегти імідж бухгалтера від нових загроз, які постійно виникають в прогресивній економіці.

Ще однією економічною теорією, спрямованою на критику кенсіанства, став монетаризм. Найбільш відомий представник монетарної теорії М. Фрідмен (1912-2006) виділяв її основні положення. Вчений вважав, що коливання ринкової кон’юнктури спричиняються змінами грошової маси і проявляються як у зростанні, так і у зниженні номінальної величини ВНП. Фрідмен відстоював думку, що диспропорція між показниками виробництва і грошовою масою спричиняється недосконалими заходами державного регулювання. Саме тому урядове втручання є неможливим навіть у такі сфери життя, як медичне обслуговування та освіта. Необхідною умовою стабільного економічного росту вважалася послідовність грошово-кредитної політики. Реальним контролем за обсягом виробництва та рівнем безробіття є контроль за цінами. Фрідмен вважав, що стримувати інфляцію та безробіття можна планомірним зростанням грошової маси у межах 3-5 %, оскільки такі темпи відповідають нормальному росту ВВП країни.

Наслідком політики монетаризму в США стала дерегуляція банківської і виробничої сфери та посилення процесів глобалізації, що передбачає стандартизацію фінансової звітності.

Проведене дослідження вказує, що елементи професії бухгалтера формувались під постійним впливом економічної теорії. Так, в період меркантилізму сформувалась основна частина елементів професії (функції бухгалтера, нормативне регулювання, бухгалтерська освіта, професійні об’єднання). Класична економічна теорія дала поштовх розвитку теоретичним знанням з бухгалтерського обліку, який утвердився як наука в епоху «маржиналістської революції» та неокласицизму. Обмін досвідом бухгалтерської практики в глобалізованому світі призвів до вироблення формальних правил гри на основі неоліберальної економічної теорії: професійна етика, міжнародні стандарти звітності, аудиту, освіти (рис. 1).

Рис. 1. Формування професії бухгалтера під впливом економічних теорій

 

На основі історичного розвитку економічних теорій можемо дати визначення поняття «бухгалтерська професія» — це діяльність, яка формує систему взаємопов’язаних елементів: функції і професійна етика бухгалтера, нормативно-правове регулювання бухгалтерського обліку, освітня підготовка бухгалтерів, професійні бухгалтерські об’єднання, наука бухгалтерського обліку.

Висновки. Проведений історичний аналіз розвитку економічних теорій доводить, що під їхнім впливом формувалися окремі елементи бухгалтерської професії. Зважаючи на те, що економічні теорії не відмирають, а існують паралельно, можемо говорити, що в сучасному світі, їхній вплив є сукупним. Проте, очевидно, що найсуттєвіший вплив на професію бухгалтера здійснюють економічні теорії, домінуючі в певний період історичного розвитку в економічно розвинутих країнах світу. Сьогодні це інституційна економічна теорія, найбільш вивчена вченими США.

 

Список використаних джерел

1. Кірейцев Г.Г. Розвиток бухгалтерського обліку: теорія, професія, міжпредметні зв’язки: [монографія] / Г.Г. Кірейцев; за ред. Ф.Ф. Бутинець. – Житомир: ЖДТУ, 2007. – 236 с.

2. Малюга Н.М. Бухгалтерський облік в Україні: теорія й методологія, перспективи розвитку: [монографія] / Н.М. Малюга. – Житомир: ЖДТУ, 2005. – 548 с.

3. Чайковская Л.А. Современные концепции бухгалтерского учета (теория и методология): Автореф. дис. док. экон. наук: 08.00.12 / ГОУ ВПО «Российская Экономическая Академия им. Г.В. Плеханова». – М., 2007.

4. Соколов Я.В. Бухгалтерский учет: от истоков до наших дней: [учеб. пособие для студ. экон. спец. вузов.] / Я.В. Соколов. – М.: Аудит, 1996. – 638 с.

Кенсианство

[ правити ]

З позицій австрійської школи

 

Фрідріх Август фон Хайєк

Австрійська школа в економіці в 1940-60-і роки публікує значну частину праць, іноді течія економічної думки в цей період в Австрії називають «новоавстрійской школою» [13] . Представниками австрійської школи Л. Мізеса та Ф. Хайеком послідовно критикуються будь-які втручання у свободу економічних рішень, включаючи соціалізм або державне регулювання по кейнсианским рецептами. Представники австрійської школи вважали, що вибір окремих індивідуумів не можна передбачити, запланувати, спрогнозувати. На вибір впливає занадто багато індивідуальних чинників. Именно поэтому нет возможности предсказать или прогнозировать экономику. Любое вмешательство государства в рыночные механизмы приводит только к ухудшению. На основе этого, концепция Дж. М. Кейнса, предполагавшая прогноз на основе изучения макроэкономических показателей, в австрийской школе считались неприемлемой.

Работая в качестве профессора в Лондонской школе экономики , Фридрих Хайек становится инициатором одной из наиболее продолжительных экономических дискуссий 30-х гг. XX в. вокруг работы Кейнса «Трактат о деньгах». Хайек пишет рецензию к этой книге, в которой оспаривает выводы книги с позиций австрийской школы. В ответ на это Кейнс попросил П. Сраффа написать для редактируемого им «Экономического журнала» рецензию на книгу Хайека «Цены и производство». После этого последовала длительная полемика, состоящая из заявлений, комментариев двух школ, говорившая о полной непримиримости двух концепций [14] .

Кроме общих претензий (спонтанность рыночного механизма; недопустимость государственного вмешательства в  любой форме; неприемлемость анализа  экономики на макроуровне) Хайек  выдвинул и ряд специальных аргументов против кейнсианства. Работы представителей австрийской школы экономики  были насыщены социологическими, психологическими концепциями, имели труды по пракcиологии , а также работы, связанные с методологией . Общая линия работ австрийской школы обязательно предполагала апологетику либерализма . Хайек выдвинул аргументы против центральных идей кейнсианства.

Во-первых, концепция совокупного  спроса Кейнса не имеет ничего общего с реальностью с точки зрения Хайека в связи с тем, что в  модели Кейса не учитываются структура  спроса и структура предложения. При большой разнице структур спроса и предложения товары не будут  распроданы, даже если величины совокупного  спроса и предложения совпадут.

Во-вторых, Хайек полагал, что причиной безработицы является не недостаточный  уровень эффективного спроса, а высокий  уровень заработной платы, который  добиваются профсоюзы, что сокращает  прибыли предпринимателей и уменьшает  спрос на труд. Нельзя считать правительство  ответственным за безработицу.

В-третьих, Хайек считал неверной концепцию  регулирования валюты, которая предполагала, что умеренная инфляция приводит к снижению безработицы. Хайек полагал, что инфляция не уменьшит безработицу, а лишь создаст её новый виток. Инфляция неравномерна по отраслям и искусственное создание инфляции приведёт к тому, что неэффективные отрасли экономики будут поддержаны, что потребует новых денежно-кредитных инъекций . При этом проиграют более эффективные предприниматели.

[ править ]

С позиций марксизма

Марксизм и кейнсианство имеют  системное и идеологическое противоречие, что отразилось на восприятии кейнсианства марксистами.

В Советском Союзе игнорировали «Общую теорию занятости, процента и  денег». Впервые рассказ о теории Кейнса и её критику в научных  рамках опубликовал советский экономист И. Г. Блюмин . Он отметил, что одна из ключевых проблем, находящихся в фокусе внимания кейнсианства — массовая безработица, — не имела, по мнению советских экономистов, никакого значения для централизованно планируемой экономики. В 1948 году появился первый (подчищенный) русский перевод «Общей теории…». После начала « холодной войны » в 1952 году И. Г. Блюмин уже называет Кейнса бессовестным интриганом, злейшим врагом рабочего класса и трудящихся масс, «приспешником современного империализма». То есть критика Кейнса стала идеологической, перестав быть научной.

Кейнсианство отрицало единственность планово-административного управления и регулирования экономики, принятого  в коммунистических странах. Как  альтернативу, Кейнс предложил систему  макроэкономического регулирования. Реализация концепций Кейнса после  Второй мировой войны привела  к экономическому «золотому веку»  в экономике Западных стран. Также  кейнсианство ставило под вопрос основной догмат марксисткой идеологии, который постулировал неизбежность краха капитализма . Кейнсом предлагались инструменты преодоления кризисов капитализма в рамках рыночной идеологии.

О Карле Марксе Кейнс отзывался язвительно, в 1935 году, прочитав переписку Маркса с Энгельсом , он писал Бернарду Шоу : «Вижу, что они изобрели некий метод развития своих мыслей и мерзкую манеру письма; их последователи преданно сохраняют и то и другое. Но когда вы говорите мне, что они нашли ключ к экономической загадке, я развожу руками, ибо обнаруживаю только отгремевшие в прошлом споры» [4] .


Історія економіки та економічної думки. Розділ «1.5. Виникнення кейнсіанства. Теоретична система Дж.М. Кейнса»

Економічна криза 1929-1933 рр. показала, що в умовах монополізації економіки ринковий механізм неспроможний самостійно, без державного втручання, забезпечити систему стійкої рівноваги економіки. Неокласична економічна теорія, що обґрунтовувала автоматичний характер дії механізму ринкової економіки, як з’ясувалося, була нездатна вирішити економічні проблеми реального життя. Виникла необхідність нового підходу до пояснення суті економічних процесів, зокрема в умовах кризової та депресивної економіки, розробки нової концепції економічної політики держави. Це завдання виконала економічна теорія Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946) — видатного англійського вченого-економіста, політичного і громадського діяча.

У працях 20-х — початку 30-х років XX ст. «Трактат про ймовірність» (1921), «Трактат про грошову реформу» (1923), «Економічні наслідки містера Черчілля» (1925), «Кінець вільного підприємництва» (1926), «Трактат про гроші» (1930) Дж.М. Кейнс досліджував: а) проблеми грошової політики: розглядав гроші як активний фактор економічного процесу, доцільність незалежно від золотого стандарту контролю грошової емісії центральним банком для розширення або зменшення банківського кредиту через зміну норми процентної ставки, висловив ідею заміни золотого стандарту регульованою валютою; б) причини макроекономічної нерівноваги через відсутність автоматичного механізму перетворення заощаджень в інвестиції; в) роль держави у монетарній сфері та на ринку праці. Погляди Дж.М. Кейнса на початку 1930-х років викликали наукову дискусію в академічних колах. Представник неоавстрійської школи

Ф.А. Хайєк критикував ідеї Дж.М. Кейнса як такі, що підривають віру в ефективність ринкової економіки.

Головна праця Дж.М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936) завершила формування основних положень його економічного вчення. У 1937 р. він опублікував статтю «Загальна теорія зайнятості», в якій дав стислий узагальнений виклад своєї теорії, пояснив положення, які викликали найбільшу дискусію, акцентував увагу на основних теоретико-методологічних засадах власного наукового підходу.


Кейнсіанська революція



Предмет економічної теорії Дж.М. Кейнса



Основні теоретичні положення вчення Дж.М. Кейнса


Вчений обґрунтовував власну економічну теорію, полемізуючи з поглядами класиків і неокласиків щодо функціонування ринкової економіки. Він наголошував на невідповідності існуючим економічним умовам таких тез: 1) ринкова економіка здатна автоматично забезпечувати економічну рівновагу і повною мірою використовувати всі наявні економічні ресурси — виробничі потужності, робочу силу, заощадження, оскільки пропозиція товарів породжує адекватний попит, порушення ринкової рівноваги може мати лише тимчасовий характер і швидко усувається за допомогою системи гнучких цін; 2) реальна зарплата дорівнює граничній важкості праці за умов існуючої зайнятості: 3) рівень зайнятості на ринку праці визначається автоматично розміром зарплати у точці рівноваги попиту і пропозиції незалежно від величини зайнятості; отже, перешкод у досягненні повної зайнятості немає; є два види безробіття: фрикційне (у нестатичній економіці тимчасове безробіття «між двома роботами») і добровільне, залежне від власного вибору робітника.

Вихідним пунктом теорії Кейнса є положення, що ринкова економічна система в принципі нерівноважна. Динаміка виробництва національного доходу та рівень зайнятості залежать не стільки від чинників сукупної пропозиції {обсяги праці, капіталу, їх ефективність), скільки від чинників сукупного попиту, які забезпечують реалізацію продукту і відповідно визначають міру залучення економічних ресурсів у суспільне виробництво та рівень доходів в економіці.

Теорія зайнятості та безробіття. Відправними моментами теоретичного аналізу Дж.М. Кейнса є поняття ефективного попиту та вимушеного безробіття, рівноважний стан економіки в короткостроковому періоді (незмінні стан техніки, обсяги використаних ресурсів, витрати, зайнятість трудових ресурсів), урахування фактора економічної невизначеності та очікування.

Аналізуючи принцип ефективного попиту, Дж.М. Кейнс стверджував, що за умови незмінних чинників пропозиції зайнятість на окремому підприємстві та в галузі залежить від попиту, в національному господарстві — від сукупного попиту, який визначав як «очікувану виручку» від реалізації виробленої продукції за даних обсягів зайнятості. Досліджуючи функціональну залежність між сукупною пропозицією, сукупним попитом і зайнятістю, вчений ввів у науковий аналіз поняття «ефективного попиту», величина якого «відповідає точці перетину кривої функції сукупного попиту та кривої функції сукупної пропозиції. Функція сукупного попиту виражає відношення між різними гіпотетичними рівнями зайнятості та виручкою, яку передбачається отримати, ефективний попит є функцією сукупного попиту, що фактично реалізується,… відповідає рівню зайнятості, за якого підприємець здатний максимізувати розмір очікуваного прибутку1. Отже, ефективний попит — це сукупний попит на блага, що дорівнює (максимально наближається) сукупній пропозиції, забезпечує повне завантаження виробничих потужностей та повну зайнятість, а отже, макроекономічну рівновагу.

Ефективний попит визначає стан економічної системи, його недостатність порушує рівновагу через виникнення пропозиції надлишкових ресурсів, є причиною циклічного спаду, що породжує вимушене безробіття. Підприємці в умовах скорочення попиту на свої товари віддають перевагу зменшенню обсягів виробництва за даної ціни та скороченню зайнятості, а не зниженню цін і заробітної плати при збереженні попередніх обсягів виробництва та зайнятості. Визнання існування вимушеного безробіття заперечувало положення класичної економічної теорії про здатність ринку праці до саморегулювання.

Дж.М. Кейнс головну увагу приділив аналізу причин недостатності ефективного попиту, обґрунтовуючи взаємозв’язок між рівнем зайнятості та величиною сукупного реального доходу, споживання та заощаджень.


Теорія доходу, заощаджень та інвестицій


Дж.М. Кейнс дотримується традиційних поглядів:

Проте вчений принципово відкинув положення класичної та неокласичної економічних теорій про заощадження (ощадливість, утримання від споживання) як головне джерело нагромадження капіталу і, отже, економічного зростання, їх пояснення як тимчасово відкладеного ринкового попиту, автоматичність перетворення заощаджень в інвестиції. Він вважав, що надмірна ощадливість, навпаки, перешкоджає економічному зростанню, оскільки породжує проблему надлишкової пропозиції товарів.

Згідно з теорією Дж.М. Кейнса споживання — це всі продажі впродовж певного періоду, заощадження — перевищення доходу над споживанням. Ефективний попит, який складається з сукупного споживчого попиту та інвестиційного попиту, тотожний національному доходу і складається з двох частин: споживання та інвестиційних витрат бізнесу. Зайнятість є функцією від передбачуваних споживання та інвестицій1. Необхідно, щоб величина ефективних заощаджень визначалася розмірами нових інвестицій.

Дж.М. Кейнс визначив фактори, які за даного рівня зайнятості визначають витрати споживання (сукупного споживчого попиту), величина якого є функцією сукупного доходу та його приросту:

Витрати споживання залежать: 1) частково від величини доходу, 2) частково від об’єктивних обставин, 3) частково від суб’єктивних потреб і психологічних схильностей, 4) від принципів розподілу сукупного доходу між учасниками господарського процесу.

МВФ тривожиться щодо кризи — Мінфін

Зв’язок між нерівністю та зростанням економіки

Виступаючи в Інституті світової економіки (Вашингтон), голова МВФ Крісталіна Георгієва заявила, що через нерівність світу загрожує нова Велика Депресія. І з нею не можна не погодитися, але з поправкою. Світ вже ціле десятиліття знаходиться в стані цієї нової Великої Депресії, і нерівність — це не єдина проблема.

Вираз «нерівність», про який говорить Крісталіна Георгієва, можливо, не дає звичайній людині повної відповіді, у чому ж суть проблеми для світової економіки і що означають слова голови МВФ. Я спробую пояснити, в чому полягає зв’язок між нерівністю та зростанням економіки.

Загальна величина вироблених товарів та послуг дорівнює величині сукупного попиту. І для зростання економіки обидва цих показника повинні рости синхронно. З іншого фокуса нерівність — це слабкість сукупного попиту у відношенні до пропозиції.

Читайте також: Ринки продовжують святкувати

Баланс в економіці або 25 років життя на острові

Уявімо собі якийсь окремий острів, де живе 100 осіб. Вони виробляють 1000 одиниць товару по 10 одиниць кожен і за допомогою торгівлі обмінюються ними. Однак з часом у 10 найсильніших людей на острові зросла продуктивність праці. Вони стали виробляти не по 10 одиниць товару, а по 20 одиниць — в сукупності 200 одиниць. Решта 90 осіб програли конкуренцію і тому змогли зробити тільки 800 одиниць товару.

Через це наступного циклу ці 90 осіб можуть купити тільки 800 одиниць товару, оскільки на більше у них немає грошей. У той же час багаті острів’яни, маючи 200 одиниць грошей, витратили тільки 150, а 50 відклали в норму накопичення. В результаті загальний сукупний попит на острові впав до 950 одиниць при тому, що загальні виробничі можливості острова зросли з 1000 до 1100 одиниць. Баланс в економіці острова був порушений, і економіка почала падати.

Читайте також: Найбагатші країни 2019 року (інфографіка)

Однак цю проблему вдалося вирішити. Заможні жителі острова стали видавати свою норму накопичення в борг, за рахунок чого відсутні 50 одиниць повернулися в обіг і відновили загальний попит на острові до 1000 одиниць. Однак при цьому у 90 бідних людей з’явився борг у розмірі 50 одиниць. Через рік при обліку того, що ставка за кредитом буде становити 5%, бідним треба буде взяти вже 52,5 одиниці в борг — основні 50 і ще 2,5 для покриття відсотків. При цьому борг зросте до 102,5 одиниць.

Якщо продовжувати так само, то через 5 років з урахуванням відсотків бідним треба буде брати вже за 63,8 одиниці в кредит, а борг зросте до 340 одиниць. А через 25 років рівень боргу на острові зросте до 2500 одиниць, тобто 250% від ВВП острова, а бідним доведеться позичати по 150 одиниць на рік — близько 20% від величини доходу.

Світова економіка багато в чому схожа на описаний острів

Минулого року голова МВФ як раз заявляла, що рівень світового боргу досяг величини 230% від ВВП. А це говорить про те, що світ вже давно знаходиться в положенні описаного острова. Але, на відміну від острова, світ живе в цьому стані не 25 років, а вже кілька століть. Адже якщо згадати Карла Маркса, то питання капіталу і нерівності в капіталізмі було завжди, в цьому немає нічого нового.

Справді, поточний період можна порівняти з періодом Великої Депресії, кризою у світовій економіці, що трапилася через надвиробництво. Але тоді криза багато в чому була переможена не просто за рахунок прикладних дій, а за рахунок фундаментальних змін в економічній теорії.

Майже 100 років тому Велику Депресію багато в чому перемогли за рахунок появи кейнсіанства, яке передбачало більшу участь держави в економічних процесах і перерозподілі благ. Адже до 1929 року капіталістичний світ не був соціальним. Соціальних пакетів і пенсій не було, участь держави в економіці була мінімальною. Кейнсіанство удосконалило теоретичні погляди та ввело все це. За рахунок цього частково виправили нерівність.

Читайте також: НБУ показав, з чого складаються міжнародні резерви України (інфографіка)

Повертаємося до нашого острова. Уявімо, що при використанні кейнсіанства держава підвищила податки, збільшила свою вагу в економіці і довела споживання з рівня 1000 одиниць до рівня 1100 одиниць у відповідності з продуктивністю. Багато в чому це сталося за рахунок того, що на додачу до кредитування у розмірі 50 одиниць додалися держвидатки і соціальні виплати, довівши загальний обсяг вливань до 150 одиниць. Але у відповідь з’явився великий державний борг і борги за соціальними зобов’язаннями.

Екскурс в історію

До 70-х років минулого століття кейнсіанство було домінуючою економічною теорією в світі. Але надмірні витрати привели світ до стагфляції, тобто спаду економіки одночасно з інфляцією. На цьому тлі в концептуальному відношенні все більшу роль почав відігравати монетаризм – теорія, яка головним фактором та інструментом в економіці зробила гроші і регулювання економіки за їх допомогою.

Монетаристи часто звинувачують кейнсіанство в зайвому марнотратстві. Однак, повертаючись до нашого острова, монетаристи самі чимось схожі на кейнсіанство. Вони не будуть запускати соціальні програми і роздувати державні борги. Вони просто знизять ставки за кредитами, гроші зроблять доступнішими і в результаті так само доведуть споживання до 1100 одиниць, але за рахунок зростання кредитування до 150 одиниць. Така дія буде, на їх думку, «ринковою».

Монетаризм максимізує і прискорює економіку ринковими методами і в цьому його перевага. Але від перестановки доданків сума не змінюється і борг все одно зростає, оскільки причиною всього цього є те, що 20 найбільш сильних людей так чи інакше мають більшу продуктивність праці та первинний дисбаланс все одно залишається. Він веде до невідповідності сукупного попиту та пропозиції.

Читайте також: Попит на державні цінні папери — диво чи проблема

Що маємо сьогодні

Ставки ФРС, ЄЦБ, Банку Китаю і програми кількісного пом’якшення — все це елементи монетаризму. А дефіцити бюджетів і державні борги — це кейнсіанство. З 70-х років світ активно використовує обидві теорії. Голови Центральних Банків люблять монетаризм, а голови урядів — кейнсіанство.

Проблема сьогодення в тому, що світ примудрився обдурити подвійну «бульбашку» і відповідно до кейнсіанства, та згідно з монетаризмом.

Нинішня світова економіка має дуже високу ступінь інтенсивності, в аналогії з нашим островом споживання розігнано навіть не до 1100 одиниць, а до 1200 одиниць. І ми маємо «бульбашку» як у державних боргах, так і приватних, при тому, що монетарна влада вже послабила свою політику як могла.

Сьогодні світ де-факто потопає в боргах і фінансових «бульбашках», але нової економічної теорії, яка б дала відповідь на питання про те, як це виправити, ще немає.

Кейнсов против кейнсианцев | Департамент экономики

Этот пост был первоначально опубликован в журнале Phenomenal World 11 июля 2019 года. Автор, Аманда Пейдж-Хунграйок, является кандидатом экономических наук Массачусетского университета в Амхерсте. Ее текущая работа сосредоточена на пересечении расходов правительства штата и местного самоуправления и фискальной политики.

Что движет экономическим ростом и стагнацией? Какие типы методологий и инструментов нам нужны, чтобы точно объяснить экономические эпохи в прошлом и настоящем? Какие модели и подходы к политике могут привести к процветанию для всех? Эти вопросы занимали ум Джона Мейнарда Кейнса от Первой мировой войны до его смерти в 1946 году.Кейнса, одного из самых влиятельных экономистов всех времен, часто называют «спасшим капитализм». Его наследие, в понимании большинства экономистов, состояло в том, чтобы вылечить невмешательство капитализма с помощью антициклической фискальной политики — использования экспансионистских государственных расходов во время рецессий для увеличения производства и занятости.

В своей новой книге Кейнса против капитализма экономист Джеймс Кротти утверждает, что такая интерпретация Кейнса глубоко ошибочна. Кейнс, утверждает Кротти, хотел заменить капитализм своей собственной программой «либерального социализма».В книге он демонстрирует, что 1) Кейнс принципиально отверг теоретическую модель, лежащую в основе невмешательства в капитализм; и 2) краеугольным камнем программы либерального социализма Кейнса были постоянные крупномасштабные государственные и полугосударственные инвестиции, направляемые государством, сопровождаемые низкими процентными ставками и контролем над капиталом.

В этом обзоре мы суммируем эти два основных аргумента, а затем перейдем к обсуждению актуальности книги для текущей макроэкономической среды, в частности, современных дебатов о вековой стагнации, краткосрочности и роли государственных инвестиций в экономике.

Отказ от классической теории

Кротти утверждает, что Кейнс не мог захотеть «спасти капитализм», учитывая, что он посвятил всю свою карьеру критике классической экономической модели. Он показывает, что Кейнс отверг три основных вывода классической теории: 1) когда экономика функционирует нормально, производительность труда и капитала максимизируется; 2) если что-то уводит экономику от этой точки, «рыночные силы» вернут экономику к полной занятости всех производственных ресурсов; и 3) когда в экономике полная занятость, только внешний «шок» может увести ее от полной занятости.В дополнение к менее центральной критике, которую Кейнс сделал по поводу совершенной конкуренции и обратимых инвестиций, Кротти прослеживает эти три основных критики от их концепции как «доаналитического» видения Кейнса до их полного теоретического развития в «Общая теория занятости, процента и денег». .

Во-первых, Кротти утверждает, что после Первой мировой войны Кейнс начал верить, что мощные двигатели накопления капитала необходимы для долгосрочных эпох процветания. В частности, Кейнс пришел к убеждению, что уникальные особенности XIX века, такие как быстрый рост населения, крупные технологические инновации и война, были причиной необычайного экономического роста Великобритании.Такие механизмы долгосрочного устойчивого роста обеспечат постоянные капиталовложения, независимо от краткосрочных ожиданий прибыли. Без этих факторов не было бы оснований ожидать, что экономика останется стабильной при полной занятости, поскольку не будут гарантированы капитальные вложения на постоянной основе. Фактически, вероятность «застоя» экономики была гораздо выше при высоком уровне безработицы. Это прямо противоречит первому центральному выводу классической теории.

Во-вторых, Кротти показывает, что Кейнс начал отвергать идею о том, что экономика автоматически стабилизируется, если она отклонится от полной занятости.Это стало очевидно для Кейнса после того, как он стал свидетелем разрушения, которое дефляция нанесла британской экономике в период между мировыми войнами. Согласно классической теории, любое отклонение от равновесия может стабилизировать два механизма: дефляция заработной платы и цен и снижение процентных ставок. Когда имеется избыточное предложение рабочей силы, номинальная заработная плата и цены должны падать, потому что рабочие конкурируют за дефицитные рабочие места, а фирмы конкурируют за дефицитных клиентов. Как только реальная заработная плата упадет, фирмы будут нанимать больше рабочих. Это увеличит занятость и объем производства, вернув экономику на полную производственную мощность.Кейнс утверждал, что дефляция с большей вероятностью дестабилизирует экономику, поскольку дефляция может вызвать дефолты в финансовом секторе, что может привести к финансовой панике. В частности, дефляция может вызвать падение цен на активы. Если стоимость активов, которыми владеет физическое или юридическое лицо, становится ниже стоимости имеющейся задолженности, это лицо или предприятие становятся неплатежеспособными. Широко распространенная неплатежеспособность заставляет кредиторов опасаться кредитования и может привести к исчерпанию ликвидности. Это создает больше дефолтов, большую неплатежеспособность и меньшую ликвидность.Таким образом, Кейнс утверждал, что дефляция с большей вероятностью нанесет ущерб экономике, чем стабилизирует ее.

Кротти опирается на проведенный Кейнсом анализ финансовых рынков США, чтобы обсудить третий важный критический анализ Кейнсом классической теории — отказ от идеи о том, что, когда экономика становится полностью занятой, может быть только внешний шок (например, рост цен на импортируемую нефть). дестабилизировать его. Наблюдая за финансовыми рынками США в начале 1930-х годов, Кейнс начал понимать, как нестабильность возникает из, казалось бы, стабильных экономических моментов.Он утверждал, что финансовые рынки совсем не эффективны и ведут себя хорошо; они склонны к приступам мании и паники, которые могут подорвать экономику изнутри. Например, периоды длительного экономического роста и процветания могут повысить уверенность и готовность идти на риск. Эти «животные духи», как он это классно выразил, могут приводить к отклонениям цен на акции от их основной фундаментальной стоимости, создавая пузырь. Когда становится ясно, что цены на акции существенно переоценены, и инвесторы начинают отчаянно продавать акции, может возникнуть паника.

Методологическая тема, лежащая в основе трех центральных отклонений Кейнса от выводов классической теории, — это реализм предположений. Кейнс утверждал, что, поскольку допущения классической теории не отражают реальную экономику, классическая модель бесполезна для решения проблем «реального мира». Первый вывод классической теории требует, чтобы уникальные условия XIX века продолжались бесконечно. Второй требует, чтобы дефляция заработной платы и цен происходила плавно, цены падали меньше, чем заработная плата, а дефляция реальной заработной платы побуждала фирмы нанимать больше работников.Третий предполагает, что будущее познаваемо по своей природе, а вероятность всех возможных событий можно бесконечно вычислять во времени. Причина, по которой классическая теория сделала выводы, не отражающие реальный экономический опыт Британии в начале двадцатого века, заключается в том, что предположения теории нереалистичны.

Кротти утверждает, что именно поэтому Кейнс использовал предположение о фундаментальной неопределенности в качестве основы для всех своих моделей и теорий. Кейнс считал, что будущее по своей сути непознаваемо.Мы можем рассчитать вероятность смерти, но как мы можем узнать, когда мы умрем? Кейнс утверждал, что поскольку люди сталкиваются с неизвестным будущим, они разрабатывают процессы принятия решений на основе эвристики или практических правил. Если предположить этот тип человеческого поведения, вся макроэкономическая модель изменится. Пузыри, мании и паника на финансовых рынках могут привести к ошибочным ожиданиям и снижению уверенности, что приведет к сокращению инвестиций, что приведет к снижению объемов производства и занятости.

Развитие макроэкономической теории Кейнса

Кротти ясно дает понять, что краеугольным камнем макроэкономической теории Кейнса была крупномасштабная постоянная программа государственных инвестиций, которая могла бы управлять примерно двумя третями национальных инвестиций. Программа государственных инвестиций такого масштаба, наряду со всеми другими поддерживающими политиками, которые отстаивал Кейнс, утверждает Кротти, не является какой-либо формой капитализма в том виде, в каком мы его знаем. Другими словами, версия государственных инвестиций Кейнса была «определенно не краткосрочной программой государственного стимулирования, разработанной для того, чтобы« запустить »временно вялую экономику, а затем позволить свободному предпринимательству взять верх.”

По его словам, у Кейнса было два ключевых мотива для реализации своей крупномасштабной программы государственных инвестиций. Во-первых, «светская стагнация», охватившая Великобританию в межвоенные годы, была для Кейнса проблемой, с которой сталкиваются все зрелые капиталистические экономики. По мере роста основного капитала страны новые инвестиции становятся менее прибыльными, а это означает, что в какой-то момент инвестиции прекратятся. Во-вторых, финансовые рынки, исходя из предположения о фундаментальной неопределенности, могут вызвать обвалы, которые разрушат ожидания людей и заставят их бояться рисковать в ближайшем будущем. лето может принести плоды.«Такое поведение может вызвать неустойчивые или слабые инвестиции. По этим двум причинам Кейнс утверждал, что правительству необходимо планировать и осуществлять львиную долю инвестиций. В его модели эти инвестиции будут сопровождаться низкими процентными ставками и контролем за капиталом, чтобы сбережения не покидали страну в поисках более высокой прибыли.

Современная макроэкономическая среда

В книге представлен набор предложений по экономической политике для экономик, борющихся с длительной стагнацией и неустойчивыми или слабыми инвестициями, вызванными нестабильностью финансовых рынков.Возможно, это могло бы описать экономику США в последние годы. Экономисты Ларри Саммерс и Пол Кругман возродили гипотезу «вековой стагнации» как возможное объяснение медленного экономического роста после Великой рецессии. Еще в 2018 году Ларри Саммерс предупредил, что угроза светского застоя еще не миновала.

Слабые бизнес-инвестиции были связаны с «краткосрочностью» — ориентацией на краткосрочную выгоду со стороны корпоративных менеджеров и финансовых рынков в целом. Одной из основных причин краткосрочного подхода является усиление влияния акционеров по сравнению с другими заинтересованными сторонами в фирме.Кейнс утверждал, что менеджеры и акционеры по-разному принимают решения об инвестициях в бизнес. Когда компании находились в основном в семейном владении, менеджеры имели «шкуру в игре» и не инвестировали исключительно в погоне за прибылью, они «начали бизнес как образ жизни, не полагаясь на точный расчет предполагаемой прибыли». Одним из решений Кейнса для «безумных» казино на финансовых рынках начала 1930-х годов было увеличение времени, в течение которого акционеры должны были держать свои акции.В статье 2015 года Майк Концал, J.W. Мейсон, и я обсуждаем это решение как потенциальный способ преодоления краткосрочного подхода. Другие предлагаемые нами решения напрямую связаны с взглядами Кейнса на инвестиционное поведение менеджеров и акционеров. Например, исключение опционов на акции из зарплаты генерального директора устранит стимул для менеджеров вести себя как акционеры. Создание представительства работников в советах директоров корпораций обеспечит уравновешивающую силу влиянию акционеров на решения об инвестициях в бизнес.

Книга также предлагает институциональную основу для крупномасштабной государственной и полугосударственной инвестиционной программы. Краеугольным камнем этой программы будет Совет по национальным инвестициям. Обязанности Совета:

… Собрать необходимые источники финансирования и направить их на оплату экономически и социально эффективных инвестиционных проектов таким образом, чтобы обеспечить полную занятость в долгосрочной перспективе.

Помимо теоретических дебатов, Кротти также выделяет типы институтов и капитальные проекты, которые имел в виду Кейнс.Под «полугосударственными учреждениями» Кейнс имел в виду такие организации, как университеты, коммунальные предприятия и транспортные центры. Капитальные проекты будут включать, но не ограничиваться: строительство домов и дорог, расширение производства электроэнергии, облесение, расчистку трущоб и развитие каналов, доков и гаваней.

Однако ни одно из описаний этих проектов Кротти не включает явного обсуждения практических препятствий, которые могут испортить крупномасштабную программу государственных инвестиций.Несмотря на внимание Кейнса к реализму предположений и их применимости к реальному миру, он никогда не рассматривал, например, как на практике можно ускорить или замедлить темпы капитальных вложений. Мое предстоящее диссертационное исследование исследует именно этот вопрос. Используя интервью с бюджетными чиновниками государственных и местных органов власти, мое исследование обращает внимание как на реалистичность предположений, так и на применимость кейнсианской программы в реальном мире. Первоначальные результаты показывают, что попытки скорректировать темпы капитальных расходов могут быть чреваты институциональными и практическими препятствиями.

Кейнс против кейнсианцев

Огромная ценность книги в том, что она отличает идеи оригинальной работы Кейнса от современных «кейнсианцев». Кротти показывает, что воплощение Кейнса в IS-LM захватило очень мало его убеждений и упустило самые важные части его мысли. Что упускают эти «кейнсианцы», включают: реализм предположений и фундаментальную неопределенность; атака на стабилизирующие рыночные силы классической теории дефляции заработной платы и снижения процентных ставок; светский застой; важность балансов; способность экономики эндогенно создавать нестабильность через финансовые рынки; и практически все политические рецепты, которые Кейнс предлагал на протяжении всей своей карьеры.По словам Кротти, вы «не можете создать предпочитаемый Кейнсом либерально-социалистический политический режим на основе экономической модели IS-LM».

Есть надежда, что макроэкономическая дисциплина, возможно, наконец уловит неустанное настойчивое требование Кейнса о том, что допущения любой модели должны быть применимы к реальному миру. В недавней статье, отражающей этот поворот, Хизер Боуши цитирует Эммануэля Саеса: «Если данные не соответствуют теории, измените теорию».

Кейнсианская экономика — Oxford Reference

Экономическая теория, основанная на идеях Джона Мейнарда Кейнса (1883–1946), разработанная в 1930-х годах, в которой важная роль отводится как государству, так и частному сектору.Центральными элементами этой теории являются неспособность цен, особенно заработной платы, приспособиться к чистым рынкам; и влияние изменений совокупного спроса на реальный объем производства и занятость. Кейнсианская экономика утверждает, что совокупный спрос является движущей силой экономики; в частности, во время рецессии правительство может стимулировать экономическую активность, увеличивая свои расходы, тем самым стимулируя частное потребление и инвестиции. Посткейнсианская экономика, преобладавшая в 1960-х и 1970-х годах, подчеркивала роль неопределенности, зависимости от пути и влияние денег на реальную экономику.С начала 1990-х идеи Кейнса получили дальнейшее развитие в новой кейнсианской экономике, которая пытается вывести их из микрооснов, в частности, исходя из рациональных ожиданий от экономических агентов. Стандартной формализацией кейнсианской экономики является модель IS – LM и ее расширения. Модель IS – LM сочетает идентичность национального дохода с простыми поведенческими правилами для определения значений выпуска и процентной ставки, которые предполагают одновременное равновесие на товарном и денежном рынках.Это равновесие достигается при фиксированной реальной заработной плате, поэтому рынок труда может выйти из равновесия. В случае безработицы модель IS – LM предсказывает, что управление спросом может сместить кривую IS и повысить выпуск. Эта точка зрения доминировала при разработке политики в 1950-х и 1960-х годах, пока сочетание высокого уровня безработицы и инфляции, имевшее место в 1970-х годах, не показало ограниченность управления спросом. С теоретической точки зрения кейнсианскую экономику всегда критиковали за отсутствие микроэкономических основ для ее допущений.Макроэкономические модели сейчас намного более развиты в этом отношении. С точки зрения политики, управление спросом было заменено более прагматичным взглядом на сторону предложения в экономике и использованием процентной ставки в качестве основного инструмента политики.

Джон Мейнард Кейнс об экономике во время депрессии

Непосредственная проблема, решение которой сегодня необходимо миру, отличается от проблемы годичной давности. Тогда встал вопрос о том, как выйти из состояния резкого спада, в которое мы впали, и поднять объем производства до нормального уровня.Но сегодня главная проблема — избежать далеко идущего финансового кризиса. Сейчас нет возможности выйти на нормальный уровень производства в ближайшем будущем. Наши усилия направлены на достижение более ограниченных надежд. Можем ли мы предотвратить почти полный крах финансовой структуры современного капитализма? Без финансового лидерства в мире и глубоких интеллектуальных ошибок в отношении причин и средств лечения, преобладающих в ответственных местах власти, человек начинает удивляться и сомневаться.Во всяком случае, вряд ли кто-то будет оспаривать, что для мира в целом предотвращение финансового коллапса, а не стимулирование производственной деятельности, теперь является первоочередной проблемой. Восстановление промышленности должно быть вторым по времени. Я считаю, что нигде это не понимают лучше, чем в Соединенных Штатах.

Непосредственные причины мировой финансовой паники очевидны. Их можно обнаружить в катастрофическом падении денежной стоимости не только товаров, но и практически всех видов активов.«Маржа», как мы их называем, от уверенности, от которой зависит структура долга и кредита в современном мире, «иссякла». Во многих странах активы банков по консервативной оценке уже не равны их обязательствам перед вкладчиками. Все должники обнаруживают, что их ценные бумаги больше не равны их долгам. Немногие правительства все еще имеют доходы, достаточные для покрытия фиксированных денежных сборов, за которые они взяли на себя ответственность.

Более того, подобный коллапс подпитывается сам собой.Сейчас мы находимся в фазе, когда риск наличия активов с заемными деньгами настолько велик, что возникает конкурентная паника по поводу ликвидности. И каждый человек, которому удается получить больше ликвидности, снижает стоимость активов в процессе получения ликвидности, в результате чего снижается маржа других людей и подрывается их смелость. И так процесс продолжается. Действительно, именно в самих Соединенных Штатах это зашло до самых невероятных размеров. Коллапс ценностей там достиг астрономических размеров.Вряд ли мне нужно напоминать американским читателям факты. Но Соединенные Штаты являются лишь примером — крайним в силу психологии их народа — положения дел, которое в некоторой степени существует почти повсюду.

Конкурентная борьба за ликвидность теперь распространилась за пределы отдельных лиц и организаций на государства и правительства, каждое из которых стремится сделать свой внутренний баланс более ликвидным путем ограничения импорта и стимулирования экспорта всеми возможными средствами, успех каждого из которых в этом направление, означающее поражение кого-то другого.Более того, каждая страна не поощряет развитие капитала в пределах своих границ, опасаясь последствий для своего международного баланса. И все же он будет успешным в достижении своей цели только в том случае, если его продвижение к отрицанию будет больше, чем у его соседей.

II

Перед нами крайний пример дисгармонии общего и частного интереса. Каждая нация, стремясь улучшить свое относительное положение, принимает меры, наносящие ущерб абсолютному процветанию своих соседей; и, поскольку его пример не ограничен только им самим, он больше страдает от подобных действий со стороны своих соседей, чем от самого такого действия.Практически все лекарства, которые сегодня широко распространены, имеют этот междоусобный характер. Конкурентоспособное снижение заработной платы, конкурентоспособные тарифы, конкурсная ликвидация иностранных активов, конкурентная дефляция валюты, кампании конкурентной экономики — все это относится к описанию «нищего соседа». Для одного человека расходы — это доход другого. Таким образом, в то время как мы, несомненно, увеличиваем нашу собственную маржу, мы уменьшаем маржу кого-то другого; и если практика будет соблюдаться повсеместно, всем будет хуже.Частные обстоятельства могут заставить человека сократить свои обычные расходы, и никто не может его винить. Но пусть никто не думает, что таким образом он выполняет общественный долг. Современный капиталист — хороший моряк. Как только поднимается шторм, он отказывается от обязанностей судоходства и даже топит лодки, которые могли бы унести его в безопасное место из-за его поспешности оттолкнуть своего соседа и самого себя.

К сожалению, народный ум отошел от истины. вдали от здравого смысла.Обычного человека учили верить в то, что его собственный здравый смысл, если бы он полагался на него, сказал бы ему, что это абсурд. Даже средства правовой защиты правильного направления оказались дискредитированными из-за того, что их робкое и неуверенное применение не удалось. Теперь, наконец, благодаря наставлениям на тяжелом опыте, может произойти небольшое улучшение в отношении более мудрых советов. Но из-за отсутствия предвидения и конструктивного воображения финансовым и политическим властям мира не хватало смелости или убежденности на каждой стадии упадка, чтобы применять доступные средства правовой защиты в достаточно решительных дозах; и к настоящему времени они позволили коллапсу достичь точки, когда вся система, возможно, потеряла свою устойчивость и способность к восстановлению.

Между тем проблема репараций и военных долгов омрачает всю сцену. Все мы знаем, что теперь они мертвы, как баранина, и отвратительны, как несвежая баранина. Ни о каких существенных выплатах речи не идет. Проблема перестала быть финансовой и стала чисто политической и психологической. Если бы в следующие шесть месяцев французы выступили с очень умеренным и разумным предложением для окончательного урегулирования, я полагаю, что немцы, несмотря на все их нынешние возражения об обратном, приняли бы его, и было бы разумно принять его.Но, судя по всему, разум французов, похоже, ожесточается против такого решения и выступает за создание ситуации, в которой Германия объявит дефолт. Французские политики (а в откровенные моменты американские политики могут признаться в дружеских чувствах) осознают, что им будет намного легче избавиться от репараций в результате дефолта Германии, чем достичь договоренности на внутреннем политическом фронте. умеренная сумма, большую часть которой, возможно, придется передать Соединенным Штатам. Более того, такой исход будет иметь то, что они считают преимуществом, в виде накопления обид и судебного иска против Германии для использования в связи с другими нерешенными вопросами, возникшими между двумя странами в результате Версальского договора.Поэтому я не могу извлечь много утешения или надежды на будущее в этой сфере международных финансов.

III

Что ж, я нарисовал проспект самыми черными красками. Что можно сказать о другой стороне? Какие элементы надежды мы можем различить в окружающем мраке? И какие полезные действия еще в наших силах?

Я думаю, что выдающаяся причина для бодрости заключается в том, что система уже показала свою способность выдерживать почти немыслимые нагрузки.Если бы кто-нибудь год или два назад предсказал нам реальное положение дел, существующее сегодня, могли бы мы поверить, что мир может продолжать поддерживать даже ту степень нормальности, которая у нас есть на самом деле? Эта замечательная способность системы нести наказание — лучший повод надеяться, что у нас еще есть время для объединения конструктивных сил мира.

Более того, имело место еще недавнее и, на мой взгляд, самое благословенное событие, от которого мы еще не успели в полной мере воспользоваться.Я имею в виду отказ Великобритании от золотого стандарта. Я считаю, что этому событию было приписано благотворное значение в широком смысле слова. Если бы Великобритания каким-то образом сумела сохранить свой золотой паритет, положение мира в целом сегодня было бы значительно более отчаянным, чем оно есть, и более общим дефолтом.

Для Великобритании действие имело два сигнальных последствия. Первая заключалась в том, чтобы остановить падение цен, измеряемых в национальных валютах, в очень значительной части мира.Задумайтесь на мгновение, какие страны теперь связаны с состояниями стерлингов, а не золота: Австралазия, Индия, Цейлон, Малайя, Восточная и Западная Африка, Египет и Скандинавия; и, по сути, хотя и не в буквальном смысле, Южная Америка, Канада и Япония. За пределами Европы во всем мире нет стран, кроме Южной Африки и Соединенных Штатов, которые сейчас соответствуют золотому стандарту. Франция и Соединенные Штаты — единственные оставшиеся важные страны, в которых золотой стандарт действует свободно.

Это означает очень сильное снижение дефляционного давления, существовавшего шесть месяцев назад. В настоящее время производители на обширных территориях получают цены в своей национальной валюте, которые не так уж и неудовлетворительны по сравнению с их производственными затратами и их долгами. Эти события произошли слишком недавно, чтобы привлечь к себе должное внимание. Есть несколько стран, в отношении которых можно утверждать, что их экономическое и финансовое положение могло измениться за последние шесть месяцев.Так обстоит дело, например, с Австралией. Я думаю, что это может быть верно в отношении Аргентины и Бразилии. Произошло необычайное улучшение ситуации в Индии, где экспорт золота, ранее накопленного в результате дисконта фунта стерлингов по отношению к золоту, которого никто не предсказывал, почти решил финансовую проблему.

Что касается самой Великобритании, то я думаю, что мир немного не заметил изменений, произошедших с сентября прошлого года, которые представляют собой если не абсолютное, то по крайней мере относительное улучшение.Число занятых сегодня на 200 000 человек превышает число занятых год назад, чего нет ни в одной другой индустриальной стране. Это было достигнуто, несмотря на то, что даже в прошлом году произошло дальнейшее повышение реальной заработной платы; поскольку, в то время как денежная заработная плата упала на 2 процента, стоимость жизни, несмотря на снижение курса фунта стерлингов, упала на 4 процента. И объяснение — это воодушевление на будущее. Объяснение кроется в том факте, что в широком диапазоне характерных для нее видов деятельности Великобритания сегодня снова является самым дешевым производителем в мире.Войска, наступившие в сентябре прошлого года, отнюдь не успели проявить себя в полную силу. Тем не менее, даже сегодня — хотя, поскольку общеизвестные знания об иностранной стране всегда устарели, вас может удивить, что я так сказал, — Великобритания определенно является самой процветающей страной в мире.

IV

Но есть и второе важное последствие разделения стран мира на две группы, соответственно включенных и выключенных золотым стандартом. Поскольку эти две группы примерно соответствуют тем, которые оказывают дефляционное давление на остальной мир, имея позицию чистого кредитора, которая заставляет их привлекать золото, и тем, которые испытывают это давление.Отход последней группы от золота означает начало процесса восстановления экономического равновесия. Это означает приведение в действие естественных сил, которые, несомненно, со временем подорвут и в конечном итоге разрушат кредиторскую позицию двух ведущих золотых стран-кредиторов. Наиболее быстро этот процесс будет заметен в случае Франции, чья позиция кредитора, вероятно, будет полностью подорвана до конца 1932 года. Прекращение выплаты репарационных выплат, потеря туристического потока, конкурентный недостаток ее экспортных сделок с некоммерческими организациями. золотодобывающие страны и импорт значительной части доступного в мире золота будут делать эту работу между ними.В случае Соединенных Штатов этот процесс может быть более медленным, в основном потому, что сокращение туристического потока, которое так дорого обходится Франции, означает для Соединенных Штатов большую экономию. Но тенденция останется прежней. Несомненно, наступит момент, когда текущий выпуск золота из Индии и рудников превысит благоприятный баланс золотых стран.

Таким образом, был запущен процесс, который может в конце концов сбросить дефляционное давление. Вопрос в том, успеет ли это случиться до того, как финансовая организация и система международного кредита сломаются под давлением.Если это произойдет, то будет открыт путь для согласованной политики, вероятно, под руководством Великобритании, по расширению капитала и повышению цен во всем мире. Ибо без этого единственное альтернативное решение, которое я могу себе представить, — это общий дефолт по долгам и исчезновение существующей кредитной системы с последующим восстановлением на совершенно новой основе.

Далее следует глава о событиях, которые предположительно могут — я не буду пытаться оценивать вероятность их возникновения — вывести нас из трясины.Финансовый кризис может закончиться до того, как будет достигнута точка катастрофы и общий дефолт. Возможно, это происходит. Самые большие опасности, возможно, были преодолены за последние несколько месяцев. Pari passu Таким образом, дефляционное давление, оказываемое на остальной мир несбалансированной позицией кредиторов Франции и Соединенных Штатов, может быть ослаблено из-за потери ими своей позиции кредитора в результате неуклонного действия сил, которые я уже описал.Если и когда это станет очевидным, мы войдем в фазу дешевых денег. Это точка, в которой, несмотря на прецедент предыдущих спадов, мы можем надеяться на начало восстановления. Однако я не уверен, что в данном случае фазы дешевых денег будет достаточно для адекватного возврата новых инвестиций. По-прежнему может иметь место ситуация, когда кредитор, уверенность которого была подорвана его опытом, будет продолжать запрашивать новые процентные ставки для предприятия, которые заемщик не может рассчитывать получить.Действительно, это уже имело место в фазе умеренно дешевых денег, предшествовавшей финансовому кризису прошлой осенью.

Если это окажется так, не будет никаких средств выхода из затяжной и, возможно, бесконечной депрессии, кроме прямого государственного вмешательства для поощрения и субсидирования новых инвестиций. Раньше не было расходов на заемные средства, которые считалось правильным для государства, за исключением войны. Поэтому в прошлом нам нередко приходилось ждать войны, чтобы положить конец большой депрессии.Я надеюсь, что в будущем мы не будем придерживаться этой пуристской финансовой позиции и будем готовы тратить на мирные предприятия то, что финансовые максимы прошлого позволили нам потратить только на опустошение войны. Во всяком случае, я предсказываю с твердой уверенностью, что единственный выход для нас — это обнаружить какой-то объект, который признается даже тупицами как законный предлог для значительного увеличения чьих-либо затрат на что-то!

V

Во всех наших мыслях, чувствах и проектах, направленных на улучшение положения вещей, мы должны помнить, что это не кризис бедности, а кризис изобилия.Нас угнетает не грубость и скупость природы, а наша собственная некомпетентность и заблуждение, которые мешают нам использовать изобилие изобретательской науки и заставляют нас быть ошеломленными ее щедрыми плодами. Голоса, которые — в такой ситуации — говорят нам, что путь к бегству следует искать в строгой экономии и в воздержании, где это возможно, от использования потенциального мирового производства, — это голоса глупцов и безумцев. Есть отрывок из Дэвида Юма, в котором он говорит: «Хотя древние утверждали, что для достижения даров пророчества требовалась определенная божественная ярость или безумие, можно с уверенностью утверждать, что для того, чтобы передать такие пророчества, как для этого не нужно больше, чем просто быть в здравом уме, свободным от влияния народного безумия и заблуждений.’

Очевидно, что сегодня решить проблему намного сложнее, чем это было бы год назад. Но я верю даже сейчас, как я считал тогда, что мы все еще могли бы быть, если бы захотели, хозяевами своей судьбы. Препятствия к выздоровлению несущественны. Они пребывают в состоянии знания, суждения и мнения тех, кто занимает власть. К несчастью, традиционные и укоренившиеся убеждения тех, кто занимает ответственные посты во всем мире, выросли из опыта, не имеющего аналогов в настоящем и часто противоположного тому, во что они хотели бы верить сегодня.Во Франции авторитетное мнение и общественные настроения искренне и искренне противостоят всему ходу мыслей, который проходит через то, что я говорю. В Соединенных Штатах почти непостижимо, какую чушь сегодня произносит общественный деятель, если он хочет оставаться респектабельным. Серьезные и здравомыслящие банкиры, которые, как люди здравого смысла, пытаются сделать все возможное, чтобы остановить волну ликвидации и стимулировать силы экспансии, должны убедить мир в своей убежденности в отсутствии серьезного риска инфляции. , в то время как на самом деле они имеют в виду то, что они еще не видят достаточно веских оснований для смелости надеяться на это.В Великобритании, наверное, мнение более продвинуто. Я считаю, что идеи британских банкиров более здравые, чем те, что распространены в других странах. Нам в Лондоне следует опасаться робости и нежелания действовать смело.

Ничто не может быть большим преимуществом для мира, чем то, что Соединенные Штаты должны решать свои собственные внутренние проблемы и, решая их, служить стимулом и примером для других стран. Но, наблюдая издалека — более близкий взгляд на перспективу может изменить мой пессимизм, — я не могу вообразить ход событий, который мог бы восстановить здоровье американской промышленности в ближайшем будущем.Мне даже кажется, что, так далеко от Соединенных Штатов, дающих пример, ей самой придется ждать стимула извне. Поэтому я смею надеяться — хотя это может показаться невероятным в свете недавнего опыта, — что облегчение может прийти в первую очередь к Великобритании и группе заморских стран, которые рассчитывают на ее финансовое лидерство. Признаюсь, это смутная надежда. Но в других местах я вижу меньше света.

Теперь мы все супер-кейнсианцы

Экономика США будет продолжать расти в течение первой половины года, главным образом за счет секторов, которые выиграли от перераспределения ресурсов из-за пандемии.Если новая администрация Байдена не наложит более строгие ограничения на экономику США, также произойдет некоторое восстановление в областях, которые понесли наибольшие потери в 2020 году. деятельность.

Прогноз ВВП на 2021 год для десяти ведущих экономик и текущих показателей Covid-19, экономики и верховенства закона … [+] Данные по ВВП: Германия, Италия, Франция, отчет ЕС за 5 ноября; Канада, Банк Канады; остальное, среднее значение прогноза Morgan Stanley и консенсус из прогноза Morgan Stanley 2021 на 2021 год.Covid-19 Worldometer, 08.01.2020. Верховенство закона, World Justice Project. Экономическая свобода и государственные расходы, Фонд наследия

Алехандро Чафуэн

Я обычно основываю свои годовые прогнозы на показателях, относящихся к деловой среде. Такие факторы (которые также используются для расчета различных индексов экономической свободы) включают налоговую и регуляторную политику, торговлю, верховенство закона и денежно-кредитную политику. Но анализ того, что произойдет с экономикой в ​​2021 году, будет зависеть от факторов, выходящих за рамки экономической политики.Двумя ключевыми факторами являются продолжающееся воздействие пандемии Covid-19 и смена администрации США и состава Конгресса.

Демократический размах выборов в Сенате Джорджии открывает дверь для принятия нескольких самых антисвободных предложений администрации Байдена. Байден будет вынужден выполнить свое обещание отменить снижение налогов Трампом, особенно ставки корпоративного налога. Небольшая победа придаст огромный импульс нынешнему «Вашингтонскому консенсусу» о том, что государственные расходы в сочетании с мягкой денежно-кредитной политикой и увеличением заимствований — это эликсир, который не может потерпеть неудачу.Ужесточение правил будет также частью экономической политики Байдена. Однако повышение налогообложения может быть отложено, поскольку, несмотря на более высокие темпы роста, экономика будет по-прежнему очень слабой по сравнению с днями, предшествующими пандемии.

Ничто в повестке дня Байдена не отличается от того, что многие европейские страны осуществляли в последние годы. Более высокий уровень государственных расходов по отношению к ВВП, более строгие экологические нормы, более высокие налоги и «количественное смягчение» не привели к более высоким темпам роста в Европе.В среднем в крупных странах Европы падение ВВП было сильнее, чем в США. Они также, вероятно, будут восстанавливаться более медленными темпами, чем США. Новые ограничения в Великобритании и всплеск случаев заболевания Covid-19 в Германии должны пересмотреть прогнозы экономического роста в Европе в сторону понижения. Тем не менее, экономика США в 2021 году с учетом спада в 2020 году, вероятно, вырастет более чем на 4%, частично в новых направлениях, а частично в догоняющем. Потенциал для восстановления существует, особенно если вакцины окажутся эффективными, а власти штата и местные органы власти начнут снимать ограничения.

Автор фото: STRF / STAR MAX / IPx 2021 1/2/21 Атмосфера на Уолл-стрит в Нью-Йорке. Фондовый рынок … [+] закрылся на рекордных максимумах в 2020 году и продолжил рост в январе 2021 года

STRF / STAR MAX / IPx

Фондовый рынок США демонстрирует много оптимизма, как будто вечеринка легких денег может продолжаться вечно. Но акции также отражают изменения в реальной экономике. Например, цена акций Tractor Supply Company TSCO (почти вдвое с марта 2020 года) отражает общий уход от крупных городов и рост строительства в сельской местности.Новые инвестиции людей, работающих на дому, и компаний, которые их обслуживают, от развлечений до общения, также отражаются на росте цен на акции. К таким компаниям относится Microsoft MSFT , Zoom и DocuSign DOCU . Часть этой динамики и перераспределения ресурсов будет продолжаться, по крайней мере, в первой половине 2021 года. Некоторые из новых моделей потребителей и инвестиций, вызванные реакцией на пандемию, сохранятся, но еще слишком рано оценивать, приведет ли это к более высокая или более низкая производительность в будущем.

Что касается денежно-кредитной политики, редко бывает аналитик, который не ожидает более экспансионистской тенденции. Все больше голосов предупреждают о возвращении инфляции, но я думаю, что нам придется подождать до 2022 года, чтобы увидеть достаточно сильное инфляционное давление (более 3% в год в индексе потребительских цен), чтобы привести к изменению нынешнего мышления, что денежно-кредитное Власть может спасти нас от любых неприятностей.

Несмотря на увеличение торгового дефицита, мы увидим постепенный возврат к консенсусу до Трампа.Не то чтобы перспективы более свободной торговли были радужными до Трампа — любое предложение, ведущее к большей либерализации с Европой, скорее всего, встретит там сопротивление. Похоже, будет легче вернуть Соединенные Штаты в Соглашение о Транстихоокеанском партнерстве, чем добиться большого прорыва в отношениях с Европой.

Среди западных стран ни одна не сравнится по важности Соединенных Штатов с точки зрения оценки того, что произойдет с мировой экономикой. Однако в мировом масштабе Китай почти не играет роли.К сожалению, усиление капитализма не привело к более свободной политической системе в Китае. Мы увидели еще одно подтверждение этого 6 января, когда в Гонконге были задержаны пятьдесят три продемократических активиста. В своей прошлогодней статье об экономике 2020 года я написал, что ведущие издания по всему миру публиковали статьи с такими названиями, как «2019 год был ужасным годом для Китая Си Цзиньпина» (Le Monde). Сейчас ситуация изменилась, и, по прогнозам, в следующем году китайская экономика вырастет более чем на 8%, оставаясь магнитом для тех, кто хочет вести бизнес и получать прибыль любой ценой.

В марте 2020 года, когда стало ясно, что пандемия распространяется по миру, я заявил, что в долгосрочной перспективе самая большая опасность для свободного общества и экономики будет заключаться в китайской модели смеси коммунизма и рынки выходят победителями. Если верить цифрам, Китай победил. Даже если бы они занизили количество смертей от Covid-19 в 10 раз, у них, вместе с Японией, был бы самый низкий уровень смертности от Covid-19 на миллион. Китайская экономика — единственная в десятке лидеров, которая выросла в прошлом году.Сила коммунистической партии Китая не может быть измерена государственными расходами. Он может управлять своим мегагосударством без необходимости становиться Глубинным государством.

Каковы последствия победы китайской модели для США и мировой экономики? Логично заключить, что мир бизнеса, по крайней мере, крупный бизнес, будет продолжать работать с убеждением, что работа с правительствами как здесь, так и за рубежом не только последовательна, но и необходима для максимизации прибыли. Этот союз крупных корпораций и большого правительства — это то, что многие из нас называют моделью «кланового капитализма».Некоторые западные страны могли бы противостоять давлению, но в большинстве стран, в которых Китай является главным торговым партнером, очень слабое верховенство закона и широко распространена коррупция. В этих странах китайские корпорации, работающие бок о бок с правительством Китая, скорее всего, будут диктовать условия наиболее важных деловых операций.

Джон Мейнард Кейнс (1883-1946), (в центре), чтобы преодолеть стагнацию, Кейнс выступал за государственные … [+] расходы, финансируемые за счет увеличения денежной массы, с меньшей заботой о долгосрочной перспективе.(Фото Hulton Archive / Getty Images)

Getty Images

Во время экономических кризисов нормально слышать, как ответственные за экономическую политику люди говорят: «Теперь мы все кейнсианцы». Глядя на рекордные максимумы фондовых рынков во время драматического политического раскола, кажется, что «мы все теперь суперкейнсианцы». Хотя, как и другие аналитики, я считаю, что мы находимся в пузыре «почти все», что касается реальной экономики, мне придется оставить свои пессимистические мысли на 2022 год.

В долгосрочной перспективе мы все мертвы: кейнсианство, политическая экономия и революция Джеффа Манна

Во времена экономической неопределенности, с которыми мы сталкиваемся сейчас, экономисты пытаются понять баланс между демократией и правительством, как Джон Мейнард Кейнс сделал это, когда разработал свою теорию кейнсианской экономики во время Великой депрессии 1930-х годов.

Знаменитая цитата Кейнса «В конечном итоге мы все мертвы», означающая, что капитализм потерпит неудачу, а либеральный капитализм добьется успеха, проходит через эту увлекательную книгу, которая понравится широким читателям, а также тем, кто обладает специальными знаниями.

Г-н Манн рассматривает кейнсианскую экономическую теорию на фоне Французской революции, переходя к философии права Г. В. Ф. Гегеля, а затем к неравенству и безработице 21 века.

Он утверждает, что, хотя большинство экономистов решительно поддерживают или против Кейнса и его теорий, тем, кто не согласен с Кейнсом, следует изучить его работу, чтобы лучше понять современную западную цивилизацию.

Г-н Манн старается подчеркнуть важность Гегеля для Кейнса, потому что его влияние на европейскую мысль в восемнадцатом веке привело к выдающейся роли политической экономии в сегодняшних государственных структурах.

Используя теории Кейнса о платежеспособном спросе и безработице, ликвидности и капитале, г-н Манн затем переводит обсуждение со своего предположения, что Кейнс является наследником Гегеля.

Читатели найдут три средние главы, посвященные тому, как читать знаменитую книгу Кейнса «Общая теория занятости, процента и денег», особенно полезными для развития глубокого понимания его работы.

Суть «Общей теории» заключается в ее анализе бедности и безработицы, которые, по мнению кейнсианских экономистов, имеют постоянные и трагические политические и экономические последствия.

Г-н Манн утверждает, что более широкое использование кейнсианской экономической теории в политической жизни было бы положительным событием.

Наконец, Манн говорит, что «новая кейнсианская» экономика, которая считалась смертью изначальных кейнсианских идеалов, все еще сохраняет центральные аспекты теорий Гегеля и Кейнса, такие как либерализм.

Он говорит, что это «неоклассический синтез» в долгосрочных интересах цивилизации.

Читателей, которые хотят найти ответы на радикальную критику кейнсианства, вдохновят обстоятельные обсуждения в книге вопросов, касающихся революции, политической экономии и свободы.

Как мы можем интерпретировать Кейнса и его «Общую теорию» в эти быстро меняющиеся политические времена?

Есть место для роста политической экономии, но нет лучшего или постоянного решения для поддержания цивилизации и стабильного социального порядка.

Нам нужна динамичная государственная политика, чтобы добиться реальных социальных изменений — хотя разработать ее сложно, поскольку политики, которым поручено справляться с текущими кризисами в области здравоохранения, социального обеспечения и жилья, слишком хорошо знают.

И Ву преподает в Cass Business School

Издатель Verso

Кейнсианская экономика (социализм) | tutor2u

В отличие от таких концепций, как классовое сознание, исторический материализм и диалектика, кейнсианская экономика ассоциируется с умеренным направлением социалистической мысли. Социал-демократы стремятся реализовать экономическую стратегию, сформированную идеями Джона Мейнарда Кейнса.

Хотя Кейнс был либералом, его аргументы в пользу государственного вмешательства также могут быть применены к тем, кто находится в левоцентристском политическом спектре. Также стоит отметить, что кейнсианская экономика была очень популярна во время межпартийного консенсуса в послевоенную эпоху и пережила что-то вроде возрождения после кредитного кризиса.

Кейнсианство основано на предположении, что правительство должно вмешиваться в экономику, чтобы смягчить проблемы несостоятельности рынка. В контексте социализма кейнсианская экономика может использоваться для реализации политики, связанной с равенством и социальной справедливостью. Кейнсианство также согласуется с социал-демократической позицией, согласно которой «человек в Уайтхолле знает лучше». Таким образом, кейнсианство представляет собой интеллектуальный вызов теории невмешательства в жизнь. Более того, кейнсианская экономика влечет за собой твердый отказ от плановой экономики, за которую выступают марксисты.

Кейнсианство — это, в сущности, философия, которая поддерживает смешанную экономику с ролью как государственного, так и частного секторов. Он отвергает нерегулируемый рыночный подход, связанный с правыми либертарианцами в политическом спектре, и крайне левую позицию, при которой государство распределяет ресурсы. Действительно, Кейнс хотел поддержать капитализм и предотвратить дрейф к плановой системе, основанной на общей собственности. Таким образом, кейнсианство предлагает нечто среднее между этими двумя альтернативами.Неудивительно, что такие идеи стали обычным явлением среди социал-демократов внутри рабочего движения.

Кейнса о народонаселении и экономическом росте

DOI: 10.1093 / oxfordjournals.cje.a013655.

Элемент в буфере обмена

Дж. Той.Cambridge J Econ. 1997 Янв.

Показать детали Показать варианты

Показать варианты

Формат АннотацияPubMedPMID

DOI: 10.1093 / oxfordjournals.cje.a013655.

Элемент в буфере обмена

Опции CiteDisplay

Показать варианты

Формат АннотацияPubMedPMID

Абстрактный

PIP: В этой статье обсуждается эволюция взглядов Кейнса на народонаселение на основе неопубликованной статьи 1914 года «Является ли проблема народонаселения актуальной и важной сейчас?» Сообщается, что в документе 39 страниц, но на самом деле многих страниц не хватает.«Очерки биографии» Кейнса (1933) следует основной структуре и большей части словесных деталей первых 16 страниц «Населения». В главе 2 «Экономических последствий мира» обсуждаются ключевые идеи «народонаселения». Отрывки из «Населения» и главы 2, вероятно, явились источником ожесточенных споров в 1923-1924 годах между Кейнсом и У. Беверидж над неомальтузианством Кейнса. «Народонаселение» было основой трех тем, которые занимали центральное место в работах Кейнса о народонаселении.В 1930-х годах концепция Кейнса сместилась с глобальной перспективы в «Народонаселении» на все более узкую направленность на Англию и Уэльс. Кейнс был сильнее в своей защите контроля над рождаемостью в «Населении» по сравнению с более поздними произведениями. Кейнс был обеспокоен качеством населения, но не согласился с методами достижения этого. Кейнс утверждал, что 75% земного шара не подвержены мальтузианской динамике, а остальные 25% разработали технологии для уменьшения демографического давления. «Народонаселение» намекает на зачатки последствий для благосостояния огромного разрыва между темпами прироста населения Севера и Юга.Кейнс предполагает, что перенаселение на Юге будет компенсировано международным рынком без учета дефицита доходов. Кейнс выступает против пронатализма. Эссе 1933 года показывает, что Кейнс отходит от Мальтуса как эксперта по народонаселению к Мальтусу как политическому экономисту. К 1937 году Кейнс отрекся от этого и прекрасно осознавал неопределенность экономики. Автор считает, что, к сожалению, эта рукопись 1913-14 годов остается неизвестной и, если она известна, неправильно понята.

Похожие статьи

  • Кейнс, население и цены на акции.

    Tarascio VJ. Tarascio VJ. J Post Keynes Econ. 1985 Весна; 7 (3): 303-10. DOI: 10.1080 / 01603477.1985.11489504. J Post Keynes Econ. 1985 г. PMID: 12267730

  • Мальтус и неомальтузианство в Швеции.

    Kalvemark AS. Kalvemark AS. Stat Tidskr. 1980; 18 (6): 481-6. Stat Tidskr. 1980 г. PMID: 12177840

  • Кейнс, Ньютон и Королевское общество: события 1942 и 1943 годов.

    Куен Д. Куен Д. Примечания Rec R Soc Lond. 2013 20 марта; 67 (1): 25-36. DOI: 10.1098 / RSNR.2012.0053. Примечания Rec R Soc Lond. 2013. PMID: 24686919 Бесплатная статья PMC.

  • Экономическое развитие при ограниченных предложениях семейного труда: китайские крестьянские семьи в балансе демографических и экономических требований.

    Чанг К.С. Чанг К.С.Корея J Popul Dev. 1991 июл; 20 (1): 47-76. Корея J Popul Dev. 1991 г. PMID: 12285338

  • Репродуктивное здоровье, рост населения, экономическое развитие и изменение окружающей среды.

    Линкольн DW. Линкольн DW. Ciba Found Symp. 1993; 175: 197-212; обсуждение 212-4. DOI: 10.1002 / 9780470514436.ch22. Ciba Found Symp. 1993 г. PMID: 8222991 Рассмотрение.

Условия MeSH

  • Оценочные исследования как тема *
.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *